ударник

УДА́РНИК¹, а, ч.

1. Частина затвора вогнепальної зброї, признач. для розбивання капсуля патрона під час пострілу.

Павло націлився й вистрілив. Цокнув ударник (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 47).

2. Деталь, спеціальне пристосування в механізмі, інструменті, за допомогою якого здійснюється удар з певною метою.

Бувало, що зіпсується на міні ударник або вчиниться хімічна реакція в гримучім живім сріблі капсуля. Візьмуть розриватися тоді міни на пароплаві (Ю. Янов., II, 1958, 33);

Щоб привести вогнегасник в дію, його знімають із стіни й ударяють загостреним кінцем об підлогу. Ударник розбиває склянку з сірчаною кислотою і вона стикається з содою (Уроки.. хіміка, 1956, 44).

3. розм. В оркестрі — виконавець партій на ударних інструментах.

4. Боєць військового підрозділу, призначеного завдати вирішальний удар по ворогові.

УДА́РНИК², а, ч. Активний учасник соціалістичного змагання і руху за комуністичну працю, передовик виробництва.

Ті, хто оголосив себе ударником або підписав договір на соцзмагання, закликали присутніх наслідувати їх приклад (Шовк., Інженери, 1948, 262);

Я хочу ударником буть, як і ти, бо світять нам зорі одної мети (Сос., І, 1957, 448).

Уда́рник комуністи́чної пра́ці — передовий учасник масового руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці, за створення матеріально-технічної бази комунізму й виховання людини комуністичного суспільства.

На ряді підприємств ударники комуністичної праці становлять переважну більшість працюючих (Ком. Укр., 6, 1975, 64).