1. Словник української мови у 20 томах

установчий

УСТАНО́ВЧИЙ (ВСТАНО́ВЧИЙ), а, е.

Який має завданням організацію чого-небудь, призначений заснувати що-небудь.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України (з мови документів);

Установчий з'їзд Народного руху України за перебудову (8 –10 вересня 1989 року) знаменував початок фактичного об'єднання двох суспільно-політичних течій (з публіц. літ.);

У 1992 р. в Києві відбувся перший (встановчий) Синод, на якому було оголошено про створення Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви в Україні (з Інтернету).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. установчий — устано́вчий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. установчий — [устаноўчией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
  3. установчий — -а, -е. Який має завданням організацію чого-небудь, призначений заснувати що-небудь. Установчий договір — договір між засновниками (учасниками) про створення юридичної особи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. установчий — Устано́вчий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. установчий — УСТАНО́ВЧИЙ, а, е. Який має завданням організацію чого-небудь, призначений заснувати що-небудь. Словник української мови в 11 томах