смерть

смерть

іменник жіночого роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смерть — СМЕРТЬ — природний кінець існування живої істоти. Людині притаманна здатність ставати у певне відношення до своєї смертності, осмислювати її. Історично першим є епічне ставлення до С. в культурах родових суспільств, коли власна... Філософський енциклопедичний словник
  2. смерть — I безноса, визволителька, вимирання, гибель, загиб, загиба, загибель, загибелька (з нар. пісні), загин, загуба, згуба, здихання (знев. Словник синонімів Вусика
  3. Смерть — Символізує повну посвяту (ініціацію), завершену роботу, що досягла досконалости (закладення і будівництво Другого Храму) і завершилася (одкровення Вічної Істини у Новому, чи Другому, Храмі). Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  4. смерть — -і, ж. 1》 Припинення життєдіяльності організму і загибель його; припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині. Фізіологічна смерть. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. смерть — гі́рше (від) (лю́тої) сме́рті. 1. Нестерпний, тяжкий. (Жірондист:) Таке життя було б од смерті гірше (Леся Українка). 2. Тяжко, нестерпно. Піду, думаю, заміж! .. Станемо якось бути на світі — хоч не жити, дак бути. Фразеологічний словник української мови
  6. смерть — ЗАГИ́БЕЛЬ (смерть, звичайно передчасна, — в бою, від нещасного випадку тощо), ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, ЗАГИ́Н, ЗГУ́БА розм., ПОГУ́БА заст., ЗАГУ́БА діал., ЗАГЛА́ДА діал., ЗГИН рідко. Загибель Івана Антоновича була для роти гіркою несподіванкою (О. Словник синонімів української мови
  7. смерть — остання смертна мить; смертний кінець; остання (смертна) година; смертний час (час смерті); вічний спокій (покій), поет.: вічний спочинок (відпочинок, одпочинок), уроч.; кирпата свашка, ірон. Словник фразеологічних синонімів
  8. смерть — Блідий, як смерть. Дуже блідий. Смерть характеризують блідим кістяком. Буде жити аж до смерти. Жарт, коли хто нарікає на малу хворобу. Довше ніхто не годен жити. Від життя до смерти, лише один крок. Між життям а смертю дуже маленька границя. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. смерть — (-і) ж. Словник жарґонної лексики української мови
  10. смерть — СМЕРТЬ, і, ж. 1. Припинення життєдіяльності організму і загибель його; припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині. Всі організми переживають розквіт, старіння і смерть (з наук.-попул. літ.); Смерть клітини; Фізіологічна смерть. Словник української мови у 20 томах
  11. смерть — СМЕРТЬ, і, ж. 1. Припинення життєдіяльності організму і загибель його; припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині. Всі організми переживають розквіт, старіння і смерть (Наука.., 8, 1968, 9); Фізіологічна смерть. Смерть клітини. Словник української мови в 11 томах
  12. смерть — Смерть, сме́рти, сме́рті, сме́ртю, сме́рте! сме́рті, -те́й Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. смерть — 1. (кінець життя) кончина, сконання, (трагічна) загибель, кінець; 2. (уявна міфічна постать) костуха, безноса// жарт. кирпата свашка. Словник синонімів Полюги
  14. смерть — смерть смерть||ацинтой (цинтой), гаракірі (харакірі), капуриц, криска, могила, пані ґрабіна ◊ а́нгел сме́рті → ангел ◊ ви́дима смерть смерть від нещасного випадку (утоплення, пожежі тощо)(ст)... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  15. смерть — Скін, сконання, ід. смертельний сон, смертна година <�мить, кінець, час>, фатальний <мед. летальний> кінець, ур. вічний покій; (- вирок) смертна кара; П. ЗАГИБЕЛЬ, (політична) банкрутство. Словник синонімів Караванського
  16. смерть — Розтягнутий в часі процес, який поступово охоплює всі органи і тканини, залежно від їхньої чутливості до браку кисню; у людини смерть констатують при незворотних змінах в мозковому стовбурі, що рівнозначне смерті цілого мозку. Універсальний словник-енциклопедія
  17. смерть — Смерть, -ти ж. Смерть. Не смійсь, не смійсь, вражий сину, горе тобі буде: хорітимеш, болітимеш, смерти бажатимеш. Мет. 107. Смерть мене постигає саму. МВ. 1. 57. ум. смертонька. А за мною молодою ходе смертонька з косою. Грин. ІІІ. 142. Словник української мови Грінченка