1. Фразеологічний словник української мови

валяти

вали́ти (зва́лювати, валя́ти) / звали́ти з ніг кого і без додатка. 1. Змушувати кого-небудь лягти, впасти (від хвороби, втоми і т. ін.); позбавляти кого-небудь можливості триматися на ногах. Але й тут чигають на тебе всякі хвороби та валять з ніг (навіть цей лист пишу у ліжку хорий (хворий)) (М. Коцюбинський); — О, що ви, отче, ми дуже, дуже раді вам, — поспішив запевнити Варава, не забуваючи якнайприродніше вдати, що горілка вже валить його з ніг (М. Стельмах); — Мій старий — то козарлюга: хоч кухлем (буде пити) — ніщо його з ніг не звалить... (О. Гончар); Страшенний гуркіт звалює мене з ніг. Я втрачаю свідомість... (П. Колесник). 2. Призводити до великого виснаження, хвороби; змучувати кого-небудь. Дедалі туга за рідним краєм все дужче валила Павла з ніг, наче отой страшний голод у морі (В. Кучер); З ніг валить бабу горе! (С. Олійник); Добрі діти на ноги поставлять, а кепські з ніг звалять (Укр.. присл..);Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила (Т. Шевченко).

валя́ти (кле́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки; поводитися не так, як слід. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром, більше я ні на що не здатен.— Кинь дурня клеїти! — розсердився, аж викрикнув Валет (П. Дорошко). валя́ти дурака́. (Вареник:) Демку, побратиме, перестань смішить людей, не соромся. Ну що ти дурака валяєш? (М. Кропивницький). стро́їти ду́рня. — Тільки от що, Маріє,— затримав її Давид,— Хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується (А. Головко). 2. Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. — Скажи мені, Давид, от у вас, у Грузії, що роблять такій людині, яка в бою дурня клеїть. Га? (Ю. Яновський); — А ти,— звернувся він (пристав) до Шевченка,— зарубай собі на носі: зашмагаю, коли будеш клеїти дурня (З. Тулуб). 3. Нічого не робити, байдикувати. — В Голодний Степ везе, каже, працювати будеш, нема чого дурня валяти (Іван Ле); — Іди до печей (на завод). Там дурня не будеш клеїти... (М. Рудь). ганя́ти ду́рня. — Та вже ж краще ось так у вільний час.. ганяти дурня по шкільних коридорах (Ю. Збанацький).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. валяти — валя́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. валяти — -яю, -яєш, недок. 1》 перех. Те саме, що валити I 1). 2》 перех.Забруднювати. 3》 перех. Розминаючи і дуже ущільнюючи, збивати (з вовни, шерсті, пуху тварин і т. ін.). 4》 неперех., наказ. сп. валяй (валяйте), розм. Має знач. спонукання до дії. 5》 зах. Каструвати коня. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. валяти — 1. валити, завалювати, завалити, позавалювати, звалювати, звалити, позвалювати, повалювати, повалити, розвалювати, розвалити, порозвалювати, див. розоряти... Словник чужослів Павло Штепа
  4. валяти — ВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. 1. кого, що. Те саме, що вали́ти¹ 1. Авентій був розбійник з пупку [пупка], Всіх тормошив, валяв на купку (І. Котляревський); На вулицях вітер валяв старі тини, на дахах гримів залізною бляхою (С. Словник української мови у 20 томах
  5. валяти — тільки наказ. сп. Починати. Ну, і що ж? Валяй, нарізай, тільки в двох словах (О. Забужко). Словник сучасного українського сленгу
  6. валяти — I (повалити), завалювати, звалювати, кидати, кидонути, перевертати, перекидати, підсікати, скидати, турляти, штургонути, штурлятри Фразеологічні синоніми: брязкати об землю; збивати з ніг; ударяти об землю; хряпати об землю II див. увільняти Словник синонімів Вусика
  7. валяти — I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  8. валяти — ВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. 1. перех. Те саме, що вали́ти¹ 1. Авентій був розбійник з пупку, Всіх тормошив, валяв на купку (Котл., І, 1952, 195); На вулицях вітер валяв старі тини, на дахах гримів залізною бляхою (Чорн., Визвол. Словник української мови в 11 томах
  9. валяти — Валя́ти, -ля́ю, -єш гл. 1) Валить, сваливать, опрокидывать. Чорт росердився, налітає і хату валяє. Рудч. Ск. II. 116. Буйний вітер в полі повіває, бідного козака із ніг валяє. АД. І. 2) Валять (сукно). 3) Бить, сбивать (съ дерева). 4) Пачкать, марать. Словник української мови Грінченка