вічний

ві́чна при́стань чия, уроч. Місце, де хтось похований, де покоїться чийсь прах; могила. За два кілометри, біля Карлюжини,— цвинтар, вічна пристань видатного драматурга (І. Карпенка-Карого) (З газети).

ві́чний (вікові́чний) спо́кій. 1. Смерть. І терпеливо душа старої, пориваючись до Бога, не просила чуда, не думала про рай, а тільки ревно благала, щоб її діти не засівали землю слізьми, хай Він пошле їм просте селянське щастя, а їй хоч і зараз вічний спокій (М. Стельмах). 2. За релігійними уявленнями — спокійне життя в раю після смерті. — Через два тижні жди нас .. Та часом не зрадь нас. Тепер тікай та держи язик за зубами. Подайте милостинку Христа ради, за вічний спокій своїх родителів (батьків) (І. Нечуй-Левицький); Одарка .. радила брати всього ..— Мій покійний тато, царство їм небесне, вічний спокій душеньці, бувало часто їздили, пакувались добре й казали: “Їдеш на день — бери харчів на тиждень” (М. Лазорський).

до ві́ку ві́чного. 1. Усе життя; протягом усього життя. Невже оцій бідній вдові так тяжко до віку вічного картатись? (З журналу). 2. Ніколи. Як вода в Чорному морі не переведеться, поки світ-сонця, так і в Січі до віку вічного не переведуться лицарі (П. Куліш).

знайти́ кіне́ць (моги́лу, ві́чний спочи́нок). Загинути, померти. Він чекав, що зараз розступиться земля й поглине зухвалого Септара або грішник знайде собі могилу під руїнами башти (М. Коцюбинський); Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (А. Хижняк); // Скінчити життя самогубством.— То ж він завтра із другою Піде під вінець... А я собі під водою Знайду вже кінець! (Леся Українка).

на ві́ки ві́чні. 1. Назавжди, навічно. Єзуїти ставили свої масивні колегії неначе на віки вічні, неначе сподівались, що ніяка сила, навіть самі пекельні брами, не спроможуться розваляти їх (І. Нечуй-Левицький); Коли б хоч десята частина з його бажань здійснилась, земля б стала вільною від панів, бо й сама пам’ять про них щезла б на віки вічні (М. Коцюбинський). 2. Ніколи. Відсіч їй готову Дамо ось тут, та хай летить! — Щоб не вставать! — на віки вічні! — Кубло гадюче брехень, зрад... (П. Тичина). по ві́ки ві́чні. Якийсь Кривоніс розбив князя Вишневецького! Не подарую я йому цього по віки вічні, хоч би і мені самому довелось накласти головою (І. Нечуй-Левицький); Не багряницею, не злотом — Живою кров’ю він (Т. Г. Шевченко) кипить. Тому його людським кіотам По віки вічні не вмістить (М. Рильський). 3. Завжди, постійно, весь час. Гришка мусить мотати до лісу шукати справжніх “друзів”, каятися за свій гріх поліцейський, клястися, що віднині і на віки вічні він знищуватиме німців на всі сто процентів (П. Автомонов).

на ві́чні часи́. Назавжди. В пориві високості духу скочив на брилу п’єдесталу на вічні часи солдат з бронебійною рушницею у руках (З газети); — Ні за яких умов не хочу переживати вдруге того моменту, коли на початку війни того ранку ми розсталися з сином на вічні часи (З журналу).

спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). 1. Бути похованим, лежати у могилі. Вічним сном спочивають там (на кладовищі) герої-гвардійці… (Остап Вишня); Він так мало просить. І цілком заслужив, щоб спати вічним сном під молодими дубами, які сам посадив у полі, — погодився Байрачний (І. Цюпа); Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив .. у братській могилі аж у Болгарії (М. Стельмах). 2. тільки док. спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). Умерти. Поблагословив він сина й жінку, наказав не журитись, хороше поховати його, та й спочив навіки (Марко Вовчок); І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть… Спочив хтось навіки по тяжкій праці (М. Коцюбинський); Він здригнувся, легенько зітхнув, Усміхнувсь і навіки заснув (П. Грабовський).

ца́рство небе́сне (ві́чне, Бо́же), рел. 1. Рай. — Не журися, Насте, об худобі.. Стережись, щоб вона тобі не перепинила дорогу до царства небесного (Г. Квітка-Основ’яненко); Вона замолоду, бувши замужем за дияконом і натерпівшись і холоду й голоду, як овдовіла й перейшла до брата жити, то мов у царство Боже попала (Панас Мирний). 2. кому.Уживається при згадці небіжчика для вираження побажання йому загробного райського життя. — А-а! Пригадую, пригадую. Був колись такий тип у Сміянах. Помер, царство йому небесне (О. Бердник); — Гм... старий Пруденко, приміром, успокоївся не так давно,— кахикнув Лелека і погладив вуса.— Т-а-а-к,— протягла Розумиха, але не повела і бровою.— Царство йому небесне, вічний спокій душі. Статечна людина була (М. Лазорський); Хоть од Дидони плив (Еней) поспішно, Та плакав гірко, неутішно. Почувши ж, що в огні спеклася, Сказав: — Нехай їм вічне царство (І. Котляревський). 3. ірон. Страта, смерть. Він допоміг нам хутенько знайти в Корчуватому справжню гідру фашизму із списками наших людей, складених для царства небесного (Ю. Яновський).