упасти

а́кції па́дають / упа́ли чиї. Вплив, значення кого-, чого-небудь зменшується. Акції промовця швидко падають. Присутні в залі, стомившись від довгої промови, вже не так бурхливо аплодують (З газети); Леся зрозуміла — акції її упали. Павло тепер упадає за дочкою Гордієнка, а там — фірма, великі гроші і повний успіх, бо такій невродливиці, як Наталка, вийти заміж дуже важко! (З газети).

дух па́дає (занепада́є) / упа́в (занепа́в) чий, у кого і без додатка. Хто-небудь втрачає бадьорість, віру в себе, в свої сили. Бив грім, натискала буря, валилося десь поблизу двадцять п’ять смерек відразу — і падав дух чоловіка в навалі вічностей .. і всесильностей сил (Г. Хоткевич); Його (Наполеона) дуже хвилювало останній час, що армія поволі танула, що великі втрати живою силою, занепадав дух (П. Кочура).

занепада́ти (па́дати) / занепа́сти (упа́сти) ду́хом. Зневірятися в чомусь, втрачати надію. — На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Нічого, Антоне Герасимовичу, духом не падайте,— сказав Комишанець,— все ж таки за вами друге місце! (О. Гончар); Вже дехто встиг з утоми огризнутись, А інші духом занепали вкрай (Л. Костенко).

не дава́ти / не да́ти (і) пили́ні (пороши́ні, пороши́нці, пили́нці і т. ін.) впа́сти (сі́сти). 1. на кого. Дбайливо доглядати, опікати кого-небудь, піклуватися про когось, щось. Він знав Іру за білоручку, на яку мати не давала впасти пилинці (П. Панч); — Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила та не виносила?.. Не дала і порошині на нього впасти! (Панас Мирний). 2. на що. Дуже оберігати, захищаючи від кого-, чого-небудь; зберігати щось. Він порошинці не дав би впасти на її біле личко (Ю. Бедзик). і кра́плі не да́ти упа́сти. — Берегтиму (листа), як ока, і краплі не дам упасти (Панас Мирний).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив (Гервасій) нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський). 2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. (Служебка:) Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка). 3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик). 4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

тро́хи не упа́сти зі (зо) смі́ху. Дуже розсміятися. — Та се,— бий тебе сила Божа! — Бородаїв син,— скрикнув один з москалів і трохи не упав зо сміху (Панас Мирний).

тяга́р ліг (упа́в) на се́рце (на гру́ди) кому, чиє (чиї). Хто-небудь зазнав душевних страждань, перебуває у стані пригнічення, тривоги, неспокою. (Меланка:) Не знаю вже… чогось такий гнітючий. Такий важкий на серце ліг тягар. Ходжу… і наче лиха все чекаю… (І. Кочерга); І з того часу, як усі відвернулись од Павлика, з того часу великий тягар упав Євгенці на груди (О. Донченко).

упада́ти / упа́сти в но́ги (до ніг) кому. Уклінно просити, благати, молити кого-небудь. — Я батькові до ніг упаду.. Як не віддасть мене батько за тебе, я вмру! (Марко Вовчок); Ось, бачу, пре табун стиляг. ..Один з них, бачу, он побіг і вашингтонцю впав до ніг (С. Олійник).

(як (мов, на́че і т. ін.)) тяга́р упа́в (звали́вся) / па́дає (зва́люється) з плече́й кого, чиїх, рідше кому. Хто-небудь відчув полегкість, бо позбувся чогось обтяжливого. Навік минуло врем’я люте, З плечей упав тягар століть (М. Рильський); Свирид Яковлевич полегшено зітхнув і мало не посміхнувся: з його плечей звалився великий тягар (М. Стельмах); Йшла — й наче якийсь тягар звалювався їй із плечей, наче вона в цій дражливо білій та чистій кімнаті залишила якусь свою біду, принизливу й жалюгідну (Є. Гуцало).