бог

БОГ, рідко БІГ, бо́га, ч. У релігійних віруваннях — уявна надприродна істота, що нібито створила світ і керує ним та вчинками людей.

Була б сестра, і був би брат, А то.. нема тепер нічого. Ні бога навіть, ні пів-бога (Шевч., II, 1953, 364);

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю. Нема у ній ні ангелів, ні бога, ані семи небес. А в лиш радість і горіння, сукупна праця і хвала (Тич., І, 1957, 115);

Не ждіть рятунку ні від кого: Ні від богів, ні від царів. Позбудеться ярма тяжкого Сама сім’я пролетарів (Сто пісень.., 1946, 7);

*Образно. — Жіноча врода — бог мій (Мирний, IV, 1955, 127);

// чого, перен. Найбільший умілець у чомусь, наймогутніший володар чого-небудь.

— Ми повинні за всяку ціну наздогнати богів золота [банкірів], інакше станемо.. їхніми титулованими офіціантами (Стельмах, Хліб.., 1959, 44).

◊ перев. заст. Бі́йся (побі́йся, бі́йтесь, побі́йтесь) бо́га! — вираз, що вживається як застереження, прохання не робити, не казати чого-небудь; не робіть так!, не можна так!

— Он храм божий, а вони заставили сліпця пісень мирських співати. Побійтесь бога! (Мирний, V, 1955, 78);

Бог дасть:

а) уживається як відмова тому, хто просить що-небудь; немає, не маємо, не маю, не дам;

б) те саме, що Дасть бог.

Бог дасть, виростуть [дітки] (Шевч., II, 1953, 324);

Бог [його́] зна́є що (куди, яќ і т. ін.) — хто його знає, невідомо що (куди, як і т. ін.).

Бог знає звідки з’являвся на морічовен (Коцюб., II, 1955, 288);

— І бог його знав що то за приємність мордувати таку бідну та нешкідливу пташину (Фр., III, 1950, 9);

Бог з ним (з не́ю і т. ін.) — вираз на позначення згоди, примирення, прощення; хай так і буде, дарма і т. ін.

— Не можу їй докучати собою, не хочу собою її гнівити — бог із нею! (Вовчок, І, 1955, 238);

Він, хоч і родич нам, але не такий чоловік, щоб я могла його по щирості хвалить, бог з ним (Л. Укр., V, 1956, 135);

Бог з тобо́ю (з ва́ми)!:

а) уживається на позначення здивування, заперечення, докору тощо.

Бог з тобою, нерозсудлива дівчино! Хіба не знаєш — я вже заручився? (Вовчок, I, 1955, 52);

б) уживається як заспокоювання у знач. не треба (гніватися, плакати і т. ін.).

[Петро:] Бог з тобою, Галино! Хіба я думав тебе зобіжати? (Мирний, V, 1955, 156);

Бо́же [мій] — уживається як вигук для вираження здивування, радості, страждання і т. ін.

— Боже мій, Катрусю! — згадаю їй: — як колись — що ти за весела була! (Вовчок, І, 1955, 225);

[Прісцілла:] Ой, боже мій! Такої муки я ще не терпіла! (Л. Укр., II, 1951, 465);

Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити (Коцюб., II, 1955, 13);

Бо́же поможи́ (помага́й)!; Бог на по́міч!— уживається як вітання з побажанням успішної роботи тому, хто щось робить, працює.

— Коли чую: — Боже помагай, і день вам добрий! — Дивлюсь — се наша сусіда (Вовчок, I, 1955, 5);

Жінки, проходячи шляхом.., здалеку гукають Яреськам: — Боже поможи! І.. котиться понад лісом це весняне радісне вітання (Гончар, II, 1959, 220);

Борони́ (боро́нь) бо́же!; Крий бо́же!; Не дай (не приведи́) бо́же!; Неха́й (хай) бог боро́нить (ми́лує)! — вживається для вираження небажаності, заперечення чого-небудь.

Для Юзі було новим мати таку товаришку, з якою не треба було по кутках ховатись, щоб, борони боже, ніхто не побачив (Л. Укр., III, 1952, 647);

Ми з братом щиро любилися зроду, змалку. Щоб посваритись або скривдити одно одного, крий боже! (Вовчок, І, 1955, 4);

Повернутись до нього [сонця] спиною — крий боже! Яка невдячність (Коцюб., II, 1955, 229);

— Так вилежали, немов — хай бог боронить! — мертві (Мирний, IV, 1955, 354);

— Живи в мене, дочко! Чого ти маєш у чужому селі одинока сидіти! Хіба ти сирота, нехай бог милує! (Вовчок, І, 1955, 4);

Відда́ти бо́гові ду́шу — померти.

Вчителька злягла та й хутко й душу богові оддала (Коцюб., І, 1955, 311);

Дай бо́же — вживається для висловлення побажання.

На біду вона [праця] розростається і, дай боже, щоб я вбгав її у 3 аркуші друку (Коцюб., III, 1956, 401);

Дай бо́же (бог) но́ги — швидше утікати, бігти.

— Я тоді [від стражника] дай боже ноги (Мирний, IV, 1955, 379);

Опісля треба було роззброїти всіх коридорних, вивести в’язнів на подвір’я, відчинити двері з тюрми і … дай бог ноги (Збан., Єдина, 1959, 211);

Дай бо́же па́м’ять — уживається як висловлення бажання, намагання пригадати що-небудь.

— Я десь когось на неї схожу бачив. О-о, дай боже пам’ять (Мирний, III, 1954, 272);

Дасть бог — уживається при вираженні надії, сподівання на добре завершення чогось.

— Дасть бог, вродить хліб, то й заплатимо [подушне] (Н.-Лев., II, 1956, 189);

З бо́гом — уживається як побажання успіху; хай щастить.

— З богом, Парасю, коли люди трапляються! — обізвався Балабуха (Н.-Лев., III, 1956, 178);

— Коли не влучив [стрілець], тікай з богом! — добродушно промовив козак (Коцюб., І, 1955, 356);

Куди́ (зві́дки) бог несе́? — куди (звідки) йдеш (їдеш, йдете, їдете)?

— Доброго здоров’я, молодице, куди це вас бог несе? (Ю. Янов., І, 1954, 61);

Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ (кочерга́) — ні до чого не придатна річ, справа і т. ін.

Ми за поезію великих почуттів; ми лише проти тієї інтимної лірики, що нічого не стверджує, нічого не заперечує,.. де немає ні глибоких людських переживань, ні справжньої любові, а солоденько-сиропні віршики чи мініатюри, з яких, як кажуть, ні богу свічки, ні чорту кочерги (Мал., Думки.., 1959, 132);

Ра́ди бо́га — дуже прошу, будь ласка.

— Ради бога, Аркадію, не говори таких слів… (Стельмах, І, 1962, —285);

Сла́ва бо́гові (бо́гу):

а) (у знач. присудка) добре, гаразд.

— Але філоксери нема. Ну, і слава богові… (Коцюб., І, 1955, 208);

б) (у знач. вставних слів) нівроку, далебі, як видно.

— Бо ти вже, слава богу, дівка, а в тебе і одежі доброї немає! — додала вона [мати] і так тихо, так ласкаво (Мирний, IV, 1955, 138);

Хвали́ти бо́га; Бо́гові (бо́гу) дя́кувати — вживаються як вставні слова у знач. на щастя.

— Вже, хвалить бога, не робимо панщини, — обізвався Любчин чоловік (Н.-Лев., II, 1956, 257);

Хвалити бога, Олена не ходитиме на свята в подраних чоботях (Коцюб., І, 1955, 79);

[Груїчева:] А що, хіба вона слаба? [Олімпіада Іванівна:] Та ні, богу дякувати (Л. Укр., II, 1951, 6);

Чека́ти (жда́ти) як бо́га кого, чого — чекати кого-, чого-небудь як великого свята, великої втіхи.

Вона [Галя] ждала того приходу Олександр свого як бога, вона готовилася більше до його, ніж до церкви (Мирний, IV, 1955, 137);

Що (як) бог дасть — що буде, те буде.

— Ні, нема тут нічого вічного! Та й ми самі що? Сьогодні жив, завтра — що бог дасть! (Кв.-Осн., II, 1956, 22);

Як у бо́га за па́зухою (за двери́ма) — в найкращих умовах, у затишку й достатках.

— Тут, біля села — ліси та яри, звір шкодить; а там [у степу] як у бога за пазухою! — одказує Улас (Мирний, IV, 1955, 237).