відвертати
ВІДВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВЕРНУ́ТИ, ерну́, е́рнеш, док., перех.
1. Повертати, відводити що-небудь убік від кого-, чого-небудь.
Лице його було зле, очі грізні, похмурі. Він одвертав їх і від жінки, і від дитини (Мирний, І, 1954, 307);
Піонери відвертали свої обличчя, затуляли їх долонями (Донч., VI, 1957, 73);
Та жовнір жовніром, ..як відвернув руку, як загатив у зуби (Стеф., І, 1949, 250);
// Спрямовувати в інший бік.
Еол молебнем вдовольнився І вітрів зараз одвернув (Котл., І, 1952, 163);
*Образно. Нас відвернути З шляху нового ніщо не зможе (Гірник, Друзі.., 1953, 5).
◊ Відверта́ти но́са (ніс) — виявляти до кого-, чого-небудь неувагу, погорду, байдужість.
Вони були делікатніші до діда, ніж у Кам’янці чи Вінниці, не відвертали носа від його свити (Стельмах, І, 1962, 404).
2. розм. Відвалювати або зсувати що-небудь убік.
Одвернув камінь (Сл. Гр.);
// Відрізуючи, відкидати вбік (скибу під час оранки тощо).
Краще б.. піти гуртом на.. поле, пустить по ньому плуг. Побачити швидше, як він крає незміряні ниви, одверта скибу (Коцюб., II, 1955, 77);
— Годі! — крикне мов опарений, — годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути, та й упруг (Барв., Опов.., 1902, 198);
Він.. відвернув великий, крихкий ком’ях землі (Мик., II, 1957, 352).
3. Відгинати край або кінець чого-небудь; відгортати.
Покрила ним [одіялом] зразу всю постелю, ще й один бік загорнула, щоб зручно було за нього взятися та одвернути (Мирний, IV, 1955, 355);
Архип миттю одвернув полу короткої кавалерійської бекеші і.. витяг звідти чималу паку якихсь паперів (Епік, Тв., 1958, 436).
4. перен. Запобігати чомусь, усувати (біду, небезпеку і т. ін.).
Мов лопатою хто гріб до двора достатки всякі, а нещастя відвертав (Фр., XI, 1952, 233);
Чиї ж це руки одвертають пором від неминучої загибелі? (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 60);
[Кассандра:] Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Л. Укр., II, 1951, 260);
Боротьба, яку ведуть тепер Радянський Союз і всі миролюбні сили, має своїм завданням відвернути нову світову війну (Ком. Укр., 3, 1961, 48);
// розм., заст. Чаклуванням усувати (хворобу, лихо тощо).
Він ходив до ворожки, та одвертала, не помогло (Коцюб., II, 1955, 343);
Та [Домніка] мала примівкою [заклинанням] відвернути слабість і смуток від сина (Коб., II, 1956, 110).
5. перен. Спрямовувати чиюсь діяльність, увагу тощо в інший бік від чого-небудь.
Просити грошей у батьків ми не наважувались, — вони могли б бути невдоволені з нашої витівки, яка нібито відвертає нас від навчання (Моє життя в мист., 1955, 22);
Думки про Мар’ю на який час одвернули її від міста (Мирний, III, 1954, 115);
// Викликати бажання, намір відмовитися від чогось, не робити чого-небудь.
Коли він вирішив, то марна річ намагатися відвернути його від прийнятого рішення (Собко, Серце, 1952, 21).
◊ Відверта́ти (відверну́ти) ува́гу — спрямовувати увагу на щось інше.
Сподівання на чудо відвертали увагу людини від активної діяльності і робили її рабою зовнішніх обставин (Наука.., 10, 1958, 50);
Якби хоч жестом відвернув від дум важких увагу, можливо б другові вернув душевну рівновагу (Дор., Три богатирі, 1959, 71).
6. перен. Відштовхувати від себе своєю поведінкою, виглядом і т. ін.
Оця Марта така некрасива, що, здається, кожного б повинна одвертати від себе, а проте вона не то що не одвертала, а завжди кожному кидалася [впадала] в очі (Мирний, IV, 1955, 337);
В цьому балеті був ні до ладу ні до прикладу вставлений номер танців, який ми проходили з учителем. Це вже пахло уроком і через те відвертало (Моє життя в мист., 1955, 21);
// Викликати негативні почуття до кого-небудь.
— Не любить тебе твій Яків — причарували його до себе злії люди, одвернули його од твого серця!.. (Стор., І, 1957, 23);
Не було сили Лукина від Маланки відвернути (Кобр., Вибр., 1954, 193).
◊ Відверну́ти се́рце від кого — перестати любити кого-небудь.
[Сербин:] Ти.. так мене приворожила, що серце моє ніяк одвернути від тебе не зможу (Вас., III, 1960, 35).
7. розм. Вираховувати, робити вирахунок.
Іду повз пана: "Дайте ж, — кажу, — хоч за півмісяця, коли за місяць одвертаєте…" (Тесл., Вибр., 1950, 22);
[Цокуль:] А грошей тобі не слідує? [Xаритина:] Одвернули всі гроші за телицю (К.-Карий, І, 1960, 239).
8. кому, діал. Повертати щось назад, не прийнявши.
У нас на селі ні одна дівка за його не хоче йти. Куди не потикались старости, так і одвернуть хліб (Барв., Опов.., 1902, 517).
9. рідко. Те саме, що відкру́чувати; відгвинчувати.
Вентиль він відвертав з підвищеною обережністю (Шовк., Інженери, 1956, 377).
Значення в інших словниках
- відвертати — (спрямовувати в інший бік) відхиляти, відволікати. Словник синонімів Полюги
- відвертати — 1. Чи можна вважати синонімами дієслова зволікати і відволікати? Значення цих лексем збігається лише частково. Зволікати – 1. (кого, що). Стягувати, збирати в одне; скидати з когось щось і т. ін. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- відвертати — відверта́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відвертати — ВІДВЕРТАТИ – ВІДВОЛІКАТИ – ВІДВОЛІКАТИСЯ Відвертати, відвернути, -ерну, -ернеш. Крім прямого значення, часто вживаються у значенні "спрямовувати чиюсь діяльність, думку, увагу тощо в інший бік від чого-небудь". Літературне слововживання
- відвертати — (очі) відводити; (з дороги) повертати; (біду) усувати, відганяти, не Допускати, запобігати чому, док. відволати; (від наміру) відмовляти, відраджувати, д. відраювати; (полу) відгортати, відгинати; (увагу) ІД. забивати баки. Словник синонімів Караванського
- відвертати — -аю, -аєш, недок., відвернути, -ерну, -ернеш, док., перех. 1》 Повертати, відводити що-небудь убік від кого-, чого-небудь. || Спрямовувати в інший бік. Відвертати носа. 2》 розм. Відвалювати або зсувати що-небудь убік. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відвертати — ВІДВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВЕРНУ́ТИ, ерну́, е́рнеш, док. 1. що. Повертати, відводити що-небудь убік від кого-, чого-небудь. Лице його було зле, очі грізні, похмурі. Він одвертав їх і від жінки, і від дитини (Панас Мирний); Та жовнір жовніром, .. Словник української мови у 20 томах
- відвертати — верну́ти (відверта́ти) ніс (но́са, фізіоно́мію, зневажл. ри́ло, пи́ку). 1. від кого—чого. Триматися на відстані, відвертатися від когось, чогось з певних причин. Рук не можу одмити з гною. Сяду з челяддю обідати, кожне од мене ніс верне — смердить (М. Фразеологічний словник української мови
- відвертати — ВИРАХО́ВУВАТИ (утримувати певну суму з заробітної плати тощо), ВИЛІ́ЧУВАТИ, ВІДРАХО́ВУВАТИ, ВИВЕРТА́ТИ розм., ВІДВЕРТА́ТИ розм. — Док.: ви́рахувати, ви́лічити, відрахува́ти, ви́вернути, відверну́ти. Словник синонімів української мови
- відвертати — Відвертати, -таю, -єш сов. в. відвернути, -ну, -неш, гл. 1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить. Відвертає від неї очі. МВ. ІІ. 27. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Чуб. І. 109. Словник української мови Грінченка