годувати

ГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Давати кому-небудь їжу.

Годують нас дуже добре, смачне все і свіже і гарно подане (Коцюб., III, 1956, 332);

Знедолена ходила [Катерина] між людьми, під тином в Старосіллі ночувала і, змоченим гарячими слізьми, черствим шматком Івася годувала (Гонч., Вибр., 1959, 57);

*Образно. Сава не шкодуючи годував паровоз дровами (Донч., І, 1956,495);

// Давати корм тваринам, птахам і т. ін.

— Чим же ти свого коня будеш годувати? — спитав дід. — Сіном, вівсом (Мирний, І, 1954, 169);

Годували тварин тричі на день (Соц. твар., 1, 1956, 24);

// Давати дитині грудь.

Закривши хусткою груди, вона почала годувати дитину (Кучер, Чорноморці, 1956, 156).

2. Утримувати кого-небудь.

— Посватав!.. — шипіла вона з кривим усміхом. — Буде годувати чужі діти и жінку-нетіпаху… (Коцюб., 1, 1955, 30);

На фермі батько Джіма Служив багатію, Робив роботу чорну, Щоб годувать сім’ю (Мур., Піонер. слово, 1951, 7).

3. перен. Бути джерелом засобів до існування.

Не стало.. розкішних кущів [винограду], з якими зв’язано стільки спогадів, які годували його життя ціле.., не стало шматка хліба… (Коцюб., 1, 1955, 227);

Хоч яка дорога цвинтарна земля, та годує вона тільки гробаря (Стельмах, Хліб… 1959, 9).

◊ Годува́ти во́ші (ну́жу) — жити, перебувати у важких умовах, у злиднях.

— Жило б старе луб’я, коли.. не голодне й не холодне. Так ні! Ще й кирпу гне… мов їй гірше тепер, ніж тоді, як нужу годувала!.. (Мирний, II, 1954, 285);

— Йди, значить, і воюй за пана, іди, значить, воші в окопах годуй (Ю. Янов., V, 1959, 159);

Годува́ти ра́ків — про утопленого.

— Десь тепер наш котигорошок з турком бесідує, — обізвалась Соломія. — Як не годує раків дунайських, — кинув Остап (Коцюб., 1, 1955, 352);

Хлі́бом (ме́дом) не году́й — про пристрасть до чого-небудь.

Його хлібом не годуй, а пусти на футбол, то одразу про все на світі й забуде (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 80).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

годувати

Значення в інших словниках