короткий

КОРО́ТКИЙ, а, е.

1. Який має малу довжину; протилежне довгий.

У садочок входить молодий хлопець в солом’яному брилі, в короткому синьому жупанку (Шевч., II, 1953, 168);

Шия в його була така коротка, ніби голова лежала на самих плечах (Н.-Лев., І, 1956, 117);

Обидві ноги його були прикуті до каменя залізними короткими ланцюгами (Гончар, III, 1959, 108);

// Близький, недалекий (про відстань, шлях).

Найкоротша дорога за місто веде попри кладовище (Вільде, Сестри.., 1958, 156);

//Невисокий, низький.

Ось показалась коротка й сита фігура [Івана] (Коцюб., І, 1955, 385);

// Невеликий обсягом, розміром.

Тобі ніколи возиться з довгими листами, то нехай вже буде короткий (Л. Укр., V, 1956, 11).

∆ Коро́тка фо́рма прикме́тника — форма прикметника, що закінчується в паз. відмінку однини чол. роду на приголосний, а не на —ий, напр.: ясен, зелен;

Коро́тка хви́ля див. хви́ля.

◊ Коро́ткі ру́ки в кого — хто-небудь не має права, можливості зробити щось.

[Денис:] Ой Кононе, гляди, щоб я тебе не взяв за чуба. [Конон:] Короткі руки! (Крон., II, 1958, 476).

2. Який триває недовго; короткочасний; протилежне тривалий.

Короткий був роман старого канцеляриста й бідної, бездомної сироти (Фр., VI, 1951, 165);

Короткі промови — найкращі завжди (Мас., Поезії, 1950, 54);

Нарада була коротка, але палка (Донч., V, 1957, 392);

// Недостатній за часом.

Старому жениться й ніч коротка (Номис, 1864, № 8672);

Нарікаю тільки, що дні короткі, не стає мені часу (Коцюб., III, 1956, 411);

// Уривчастий (про мову, звуки тощо).

Часом чутно окремі вигуки, короткі розмови тих, що ближче до авансцени (Л. Укр., II, 1951, 510);

В темряві лунали короткі команди, шикувались підрозділи (Гончар, III, 1959, 296);

Хворий лежав на лівому боці.. І з сухого рота ледве виривалося коротке й часте дихання (Шовк., Людина.., 1962, 166);

// Швидкий (про рух, дію тощо).

Море несло на собі хвилю і, докотивши, коротким, навиклим рухом скидало її на берег (Коцюб., II, 1955, 290).

Коро́тка спра́ва — справа, що вирішується швидко.

Ну, Хома знав, що зробити [з гуральнею]. В нього справа коротка: — Спалити (Коцюб., II, 1955, 85).

∆ Коро́тке замика́ння див. замика́ння;

Коро́ткий звук — звук, вимова якого триває відносно меншу кількість часу.

3. Стисло викладений, висловлений; небагатослівний.

Далі йшло коротке описання життя на селі (Л. Укр., III, 1952, 583);

Коротка звістка, але скільки в ній глибокого політичного змісту (Еллан, II, 1958, 77).

У (в) коро́тких слова́х — коротко, стисло.

Блаженно в коротких словах доповідає суть справи (Гончар, III, 1959, 85).

◊ Коро́тка па́м’ять у кого — хтось швидко забуває, має погану пам’ять.

Пам’ять коротка у ворогів, грають з вогнем… Та не вдається їм обдурити народ, погнати його на нову війну (Цюпа, Назустріч.., 1958, 364);

Коро́ткий ро́зум — слабкий, обмежений розум.

Ні, враже, ти нарвався не на того! Тоді — коротким розумом своїм ти не збагнув ще сили молодого, нового ладу (Гонч., Вибр., 1959, 209);

Коро́ткі жа́рти — не до жартів, справа поважна.

— Мало що може трапитись, коли людина не зовсім твереза… Всяке може статися. Це ж шахта. Тут жарти короткі (Ткач, Плем’я.., 1961, 90).