пень

ПЕНЬ, пня, ч.

1. Нижня частина стовбура дерева, яка залишилась на корені після того, як дерево зрубали, спиляли, зламали і т. ін.

Ще хлопцем Лаврін прищепив своїми руками щепу на старому пні (Н.-Лев., II, 1956, 377);

Дуби вмирають. Та й по смерті Коріння їхнє розпростерте За рідну землю пні тримає, Немов і смерті в них немає (Мур., Осінні сурми, 1964, 16);

*У порівн. Лисиця так мовля Ослові: — Дивися, як там Лев здиха,.. Мабуть, його ввесь світ боявся… Тепер лежить, неначе пень, І ніч, і день (Гл., Вибр., 1951, 15);

// перен., розм. Про нерозумну або байдужу до всього, до всіх людину.

Велик пень, та дурень (Номис, 1864, № 6341).

◊ До пня — цілком, повністю, дощенту.

[Ярослав:] Встає полків залізная стіна, Щоб нашу Русь од хижаків південних Оборонить і знищить їх до пня (Коч., Я. Мудрий, 1951, 115);

Зайнялась і згоріла до пня хата (Вітч., 3, 1964, 210);

На пні — у нескошеному вигляді (про хліб, трави); незірваний (про овочі, плоди).

Люди вкрили панський лан і хапали панське жито, а людське стояло на пні (Н.-Лев., II, 1956, 185);

Насіння [соняшника], доспіле на пні, важке, жирне, мов волоський горіх (Вільде, Сестри.., 1958, 335);

Коли плоди доспівали, їх продавали на пні крамарям (Кучер, Зол. руки, 1948, 92);

Стоя́ти (сиді́ти) як пень — стояти (сидіти) не рухаючись, бездумно, нічого не розуміючи.

Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… (Гл., Вибр., 1951, 113);

Гнат не пручався — він стояв, як покірна дитина, або, краще, як пень, з котрим можна все зробити (Коцюб., І, 1955, 74);

Че́рез пень коло́ду (пень-коло́ду) [вали́ти] — як-небудь, недбало робити що-небудь.

Чи вже ж через пень-колоду валити! (Номис, 1864, № 5253);

— Як я вчився? Так, через пень-колоду. Де вже про медаль думати (Донч., V, 1957, 504);

Як на пню ста́ти; Як на пень з’ї́хати — упертися, затятися.

От же як стара одмагалась! А внучечка як на пню стала: лікаря та й лікаря! (Вовчок, І, 1955, 112);

Як пень — виражає повноту якої-небудь якості, стану і т. ін.

Дурний, як пень (Номис, 1864, № 6230);

Були Троянці п’яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень (Котл., І, 1952, 78);

Як до котрого обізвешся, то він тобі мовчить, як пень (Л. Укр., І, 1951, 407);

О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий, як пень, Не підкоряється (Рильський, II, 1946, 144).

2. розм. Те саме, що пеньо́к 2.

Верхня його губа, накрита пристриженим.. вусом, піднеслася трохи від долішньої і відслонила чотири пні передніх зубів (Черемш., Тв., 1960, 99).

3. діал. Вулик.

Зразу за колгоспним двором починається сад — на сотні гектарів, у саду пасіка — на тисячу пнів (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 138).