їсти

ЇСТИ, їм, їси, їсть; їмо, їсте, їдять; мин. ч. їв, їла, їло; наказ. сп. їж; недок.

1. перех. і без додатка. Споживати їжу.

Хочеш їсти калачі, то не сиди на печі (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 204);

Турбує мене, що мама нездорова. Прошу її берегтись, не їсти того, що шкодить (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 415);

Швидше додому, бо він голодний і хоче їсти! (Юрій Смолич, II, 1958, 12);

Над ними білка їсть горішки і стука, стука дятел-птах (Володимир Сосюра, II, 1958, 411);

// розм. Кусати, гризти, клювати (про комах, птахів і т. ін.).

— Що, рясно ягоди вродили? — Та воно.. уродили, та прокляті горобці їдять (Панас Мирний, I, 1954, 167);

Голос оповідав звичайну історію втікачів: — .. Сорочка на мені чорна, заношена, нужа мене напала, їсть… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 345).

♦ Витрішки їсти див. витрішки;

Дурно хліб їсти чий; Їсти чужий хліб — жити на чиїх-небудь харчах, не працюючи; жити з праці інших.

— Нічого не робиш, ледащо! Дурно хліб мій їси! (Марко Вовчок, I, 1955, 129);

Їсти дрижаки див. дрижаки;

Їсти немов не в себе — їсти надміру, дуже багато.

Єдине, що вмів Санько робити з успіхом, — це їсти. Їв він немов не в себе (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 64);

Їсти не просить див. просити;

Їсти просить (просять), жарт. — подертий, потребує лагодження (про взуття, одяг).

— І чоботи в мене роти пороззявляли, їсти просять (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 475);

Їсть (їдять і т. ін.), аж за вухами лящить див. вухо;

Мало каші їв (їла, їли) хто — хтось не має життєвого досвіду; недосвідчений.

— А тільки я так скажу, товариші шановні, що Назару Івановичу ще рано таку відповідальність на себе брати, молодий ще, зелений, як кажуть, мало каші їв... (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 314).

2. неперех. Те саме, що харчуватися 1.

— Їдять і п’ють вони [пани] смачно, сплять розкішно, слуги роблять і годять їм безвідмовно (Марко Вовчок, I, 1955, 379);

При такій інтенсивній праці треба добре їсти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 147).

3. перех. Роз’ятрювати, роз’їдати (про дим, пилюку тощо).

Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози (Іван Котляревський, I, 1952, 216);

// Роз’їдати хімічно, руйнувати.

Войовницький шлом [шолом] їсть невідступна іржа... (Микола Зеров, Вибр., 1966, 286).

4. перех., перен. Завдавати болю, смутку; мучити.

Досада пекла Василя, їла (Панас Мирний, IV, 1955, 81);

Журба Юрка їла годинами (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 74);

— Нащо собі серце їсти. Воно ще молоде... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 335).

5. перех., перен., розм. Весь час дорікати кому-небудь, ганити, сварити когось.

Їстимуть тебе [дочку] зовиці, їстиме свекруха (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 75);

Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 243);

І нащо ото їсти один одного? (Павло Автомонов, Коли розлуч. двоє, 1959, 131).

♦ Їдом їсти див. їдом;

Їдьма їсти див. їдьма;

Їсти живцем див. живцем;

Їсти очима кого, що — дивитися на кого-, що-небудь дуже пильно.

Дивлюсь я — вона вже мене їсть очима; чую я — вже й мене бере злість (Нечуй-Левицький, II, 1956, 12);

Далі підходить [учитель] до столу, нашвидку, пильними очима їсть мої книжки (Степан Васильченко, II, 1959, 78);

Поїдом їсти див. поїдом.