жити

БУ́ТИ , у теп. ч. має форму є, єсть розм., заст., уроч., єси́ у 2 ос. одн., заст., суть у 3 ос. мн., заст., уроч. (мати місце в дійсності); ІСНУВА́ТИ (має дещо вужче значення, підкреслюючи ознаку "бути в наявності", ознаку процесуальності, більше вживається щодо абстрактних і менше щодо конкретних понять і т. ін.); ФІГУРУВА́ТИ (бути наявним, присутнім де-небудь); ПОБУТУВА́ТИ (існувати в якому-небудь середовищі, у побуті певних верств населення); ЖИ́ТИ поет., книжн. (про неживі, перев. абстрактні поняття); БУВА́ТИ (про неодноразову наявність чого-небудь); СТОЯ́ТИ (про світ, явища природи, стан чого-небудь та ін. — бути не зникаючи). Був колись один чоловік (казка); Є любов до сестри, і до матері, і дружини (В. Сосюра); Єсть карії очі — як зіроньки сяють (Т. Шевченко); Відколи існує світ, існувала й народна творчість; Матерія існує незалежно від свідомості; — Рожеві чайки існують, та ще й які гарні! (З. Тулуб); — Полк, який втратив прапор, розформовується! Не існуватиме більше! (О. Гончар); Назва села була старовинна, і на карті нашої Батьківщини фігурувала здавна (Ю. Смолич); Поряд з класичною драматургією побутував водевіль, фарс й оперета (А. Бучма); Потреба краси, що жила в душі Антона, викликала у нього потребу скрізь шукати її (М. Коцюбинський); Бували войни й військовії свари (Т. Шевченко); — От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і увесь світ за нас (Ю. Яновський); Надворі стояли сині вечірні сутінки (В. Козаченко).

ЖИ́ТИ (бути живим), ІСНУВА́ТИ, ЖИВОТІ́ТИ заст.; ЗДРА́СТУВАТИ, ДИ́ХАТИ розм. (бути живим і здоровим); ВІКУВА́ТИ, ПОЖИВА́ТИ розм. (проживати свій вік). Недовго жив він на віку (В. Сосюра); Тільки пострілами міг він окликнутись до живих, дати їм знати про себе, що він є, існує, живе (О. Гончар); — Я буду любити тебе довіку, доки стоятиме земля, животітимуть люди.., — сказав Громовик (І. Нечуй-Левицький); (Семен:) Що ж бабуся твоя, чи здрастують ще? (М. Кропивницький); Навіть задумую.. їхати на.. купелі весною. Як можу, так і кручу, аби ще дихати (В. Стефаник); — Лучче мені вмерти, як без неї вікувати (Марко Вовчок); Пархоме, не мудруй!.. Що викувала вже зозуля — поживай! А більше — шкода, що й бажаєш... (П. Гулак-Артемовський).

ЖИ́ТИ (бути жителем якоїсь країни, місцевості, будинку), ПРОЖИВА́ТИ, ПРОБУВА́ТИ рідше, ПОЖИВА́ТИ розм., СИДІ́ТИ розм.; НАСЕЛЯ́ТИ (про велику кількість людей на якійсь території); МЕ́ШКАТИ (перев. у певному приміщенні). У хаті жила Кармелева дружина з дочкою (Марко Вовчок); Єсть хата під лісом — гін двоє від нас — В ній баба стара проживає (Л. Боровиковський); Десь, колись, в якійсь країні Пробував поет нещасний (Леся Українка); Швець там (у хатині) поживає (П. Грабовський); Можливо, нарешті, ніколи він (анарх) не був у санаторійній зоні і сидить зараз десь в ізольованому помешканні (М. Хвильовий); Двісті тисяч слов'ян, серед яких більше чверті українців, населяють Бразилію (з газети); Вони міцно замкнули двері у своїй хаті і попросили господаря, що мешкав у тім будинку, аби він позамикав добре двері і вікна в сінях (М. Грушевський). — Пор. 2. бу́ти.

ЖИ́ТИ (вести життя в якийсь спосіб), ПРОЖИВА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ зі сл. життя, ВІКУВА́ТИ, ПРОБУВА́ТИ (протягом якогось часу); МА́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., ЖИ́ТИСЯ безос., розм., ПОВО́ДИТИСЯ безос., розм. — Док.: прожи́ти, провести́, звікува́ти, пробу́ти, пожи́ти, повести́ся. Їж хліб з сіллю, з водою, живи правдою святою (прислів'я); — Ні, моя ясочко, проживай веселою (Марко Вовчок); Більшу половину життя Олександр Павлович взагалі провів у наукових подорожах (Я. Гримайло); Ти ж ще молода, при здоров'ї.. Хіба.. так удовицею й вікуватимеш? (Є. Кравченко); Два роки вона пробула без мужа з малою дитиною на руках (С. Чорнобривець); Тесть був чоловік небагатий, але мався трохи ліпше, ніж мій небіжчик батько (І. Муратов); (Чумакова мати:) Добрий вечір, стара ненько, Чи здорова поживаєш? (С. Руданський); Жилося Давидові хоч і тяжко, але весело (М. Стельмах); В Петербурзі їй поводилось не зле (Леся Українка).