нести

ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. — Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха (дівчина) приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів'я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); — Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); — Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); — Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); — Годі, братця, не знать що торочити, — образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). — Пор. 1. базі́кати.

ВИКО́НУВАТИ (проводити в життя певне завдання, доручення, наказ, задум і т. ін.), ЗДІ́ЙСНЮВАТИ, РЕАЛІЗУВА́ТИ, ВТІ́ЛЮВАТИ, ДОВЕ́РШУВАТИ уроч.; ВІДБУВА́ТИ (перев. обов'язки, повинності); НЕСТИ́ (перев. військову службу); ВИРОБЛЯ́ТИ (певну кількість роботи). — Док.: ви́конати, здійсни́ти, реалізува́ти, вті́лити, доверши́ти, відбу́ти, ви́робити, ви́тягти розм. ви́тягнути розм. Він чітко виконував усі накази й команди коло гармат (В. Кучер); Лишившись сама, Шаукен відчула себе повновладною господинею й почала потроху здійснювати свої таємні плани (З. Тулуб); (Огнєв:) Я пропоную реалізувати цю операцію (О. Корнійчук); Треба тільки врахувати, як практично втілити цікаві домисли Нерчина (Н. Рибак); — Де ж ти бачив, щоби хто на світі довершив якого.. діла без упертості..? (І. Франко); Ярослава покликано відбувати військову службу (П. Колесник); — Неси, Максиме, службу справно, — сказав Карагач (М. Зарудний); Записав бригадир, скільки хто за сьогодні виробив (А. Головко); Окремі бригади можуть брати такі зобов'язання, але цех такого плану не витягне (В. Собко). — Пор. 1. зді́йснювати.

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

ДОНО́СИТИ що (перев. про вітер — робити щось чутним, відчутним), НЕСТИ́, НАНО́СИТИ, ПРИНО́СИТИ, ВІ́ЯТИ чим, НАВІВА́ТИ (НАВІ́ЮВАТИ). — Док.: донести́, нанести́, принести́, пові́яти, наві́яти. Був вітер весняний, рвучкий, він доносив часом запахи озимини, іржання коней, кування зозулі (Ю. Яновський); Десь із левади вітер несе дівочий спів (А. Головко); (Марта:) Прислухатимусь до буйного вітру — чи не нанесе твого голосочку? (М. Кропивницький); — Сироко приносить до мене з Африки спеку і аромати Єгипту (М. Коцюбинський); Павло примружує запалені очі, щоб не бачити.. безмежної пустелі моря, яка віє на нього холодом і смертю (В. Кучер); Вітер прозорий мене вогким торкає крилом.. І навіва з островів дух невідомих рослин (М. Рильський). — Пор. 2. принести́.

НАНЕСТИ́ (про вітер, заметіль, воду, а також безос. — захопивши своїм рухом, принести й зібрати в якомусь місці значну кількість піску, пилу, снігу, льоду тощо), НАГНА́ТИ, НАГОРНУ́ТИ, НАМЕСТИ́, НАВІ́ЯТИ, НАДУ́ТИ (про вітер, заметіль і т. ін.); НАМИ́ТИ (про воду — нанести течією, хвилями ґрунт). — Недок.: нано́сити, наганя́ти (наго́нити рідше), нагорта́ти, наміта́ти, навіва́ти (наві́ювати), надува́ти, намива́ти. Річки розмивають глиняні гори і наносять глину в морські води (М. Коцюбинський); Вдень був низовий вітер і нагнав з моря багато камки (І. Нечуй-Левицький); Пішли чорні бурі.. Намете, нагорне і в колодязь, не один день потім мине, доки.. вибереш весь той намул (О. Гончар); "Майстро (вітер) віятиме, — сказав він, — коли б дощу не навіяв..." (Ю. Яновський); У полі гуляв вітер. Крутив поземкою, ..надував замети та перевали (Ю. Збанацький); Після кожної повені в гирлі річки намиває цілі гори піску. — Пор. 1. нагрома́дити, 2. нести́.

НЕСТИ́ (узявши кого-, що-небудь у руки або навантаживши на себе, переміщати, доставляти кудись); ПЕ́РТИ фам., ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ЦУПРИКУВА́ТИ розм., ГИ́РИ́ТИ діал. (перев. докладаючи певних зусиль — щось важке, велике, громіздке або на значну відстань чи протягом тривалого часу). — В рибгоспному ставу ловив (рибу)? Неси в інше місце, не хочу я твоєї риби (Є. Гуцало); Знов Марфа, вибиваючись із сил, перла в'язку осоки (І. Ле); Може, хоче хто розсолу? Цуп, неси його до столу (М. Чернявський). — Пор. 1. носи́ти.

НЕСТИ́ (про вітер, воду тощо — захопивши силою свого руху, швидко пересувати); ГНА́ТИ (ГОНИ́ТИ рідше) (перев. про дію води, хмари тощо). Вітер зірвав одну сорочку і несе (Ю. Яновський); Ріка гнала до моря сіру хвилю (О. Ільченко). — Пор. 1. нанести́.

НОСИ́ТИ кого, що (нести кого-, що-небудь — із значенням повторюваності, тривалості цієї дії, що відбувається в різний час або в різних напрямках), ТАСКА́ТИ фам. рідше; ТЯГА́ТИ, ПИРЯ́ТИ розм. (щось важке, велике, громіздке); НОСИ́ТИСЯ з ким-чим, розм. (багато, довго). Бійці носили ящики з мінами (О. Гончар); Жінки повз нас таскають на головах камінь (М. Коцюбинський); Вже ось кілька днів тягав на собі такі мішки і Марко (І. Цюпа); Бурштейн.. сів на стілець з таким змореним виглядом, наче він сам пиряв по кімнаті важку швейну машинку (А. Дімаров); Носиться (Уляна) цілими днями із ним (сином Івасем), з рук не спускає (Панас Мирний). — Пор. 1. нести́.

СПРИЧИНЯ́ТИ що (бути причиною появи чого-небудь), СПРИЧИ́НЮВАТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ЗУМО́ВЛЮВАТИ, ДАВА́ТИ, ПРИНО́СИТИ, НЕСТИ, СІ́ЯТИ, ПРИВО́ДИТИ до чого (доводити до яких-небудь наслідків); ПРИЗВО́ДИТИ до чого, ЗАПОДІ́ЮВАТИ що, ЗАВДАВА́ТИ чого, рідше що (про неприємність, шкоду тощо); ПОСИЛА́ТИ розм., ДАРУВА́ТИ розм. (перев. із сл. Бог, доля і т. ін. — наділяти чим-небудь). — Док.: спричини́ти, породи́ти, ви́кликати, зумо́вити, да́ти, принести́, посі́яти, привести́, призвести́, заподі́яти, завда́ти, посла́ти, подарува́ти. Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григорій Тютюнник); Чиєсь горе ставало і його горем, породжувало обурення і гнів (М. Стельмах); Вся мудрість людини — в праці. З нею почуваєш, що живеш недаремно в світі, дає вона певність тобі й шану людську, приносить навіть у самотності радість (О. Гончар); О весно, весно! Час любові! Який несеш ти мені сум, І томне хвилювання крові, І хвилювання томних дум! (переклад М. Рильського); Рана загоювалась, але виснаження і застуда на фронті призвели до захворювання на туберкульоз (С. Скляренко); Мікотичні отруєння сільськогосподарських тварин щороку заподіюють чималу шкоду (з журналу); Ні сили віщої не дарувала доля, Ні слави славної мені не прирекла (М. Рильський). — Пор. зумо́влювати, 1. викликати.