припадати

ВИПАДА́ТИ кому, також безос. (внаслідок певних обставин ставати чиїмсь обов'язком, роботою тощо), ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ, ЛУЧА́ТИСЯ діал. — Док.: ви́пасти, припа́сти, прийти́ся, лучи́тися. Тоді саме випала черга і Йосипенчисі промовити своє слово (Панас Мирний); Найбільше роботи припадало Богунові (Я. Качура); Любий дядьку!.. Певно ж там (у клініці) прийдеться місяців добрих зо три пролежати, то вже краще зимою лежати, ніж літом (Леся Українка); Не знаю, чи вам коли лучалося їздити новим гостинцем (І. Франко).

ДІСТАВА́ТИСЯ кому (переходити в чиєсь користування, ставати чиєюсь власністю), ПОПАДА́ТИ, ПОПАДА́ТИСЯ, ПЕРЕПАДА́ТИ, ПОТРАПЛЯ́ТИ кому, до кого, ВІДХО́ДИТИ від кого до кого, ДОСТАВА́ТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИ розм.; ПЕРЕХО́ДИТИ кому, до кого (ставати власністю іншого); ПОЛИША́ТИСЯ (після когось); ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ (кому, на кого — на чиюсь долю, внаслідок розподілу); КА́ПАТИ розм. (про гроші — час від часу). — Док.: діста́тися, попа́сти, попа́стися, перепа́сти, потра́пити, відійти́, доста́тися, прийти́, перейти́, полиши́тися, припа́сти, упа́сти (впа́сти), прийти́ся, ка́пнути. Тяжко, ох, як тяжко діставались йому десятинки. Коли іншим приходили спадки, коли інші добували хитрі гроші.., він понадіявся на своє здоров'я, на свої руки (М. Стельмах); Що скупому в руки попало, то все пропало (прислів'я); — Розумна голова, а дурню попалась (прислів'я); Всю громаду оплів (Іван) — зараз же за писарчука постановили, і тут багато хабарів йому перепадало (Грицько Григоренко); Вирішено було.. надати допомогу бідноті Чаплинки, Каланчака та інших сіл, стежачи за тим, щоб допомога ця потрапила кому слід (О. Гончар); Як громада ділила між братами дім старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (І. Нечуй-Левицький); Хіба не рівна частина досталася на долю братів? Усе ж пополам паювали (Панас Мирний); Носився бриг по морях, латаючи паруси, поновлюючи щогли і переходячи від дідів до онуків (Ю. Яновський); Полишилася (лавка) йому в спадщині ще по дідові (О. Кобилянська); — Буде (сестра) зацікавлена в тому, щоб чимскоріш позбутися вас з хати і, очевидно, без тієї часточки, що припадає вам у спадок (Ірина Вільде); Кожному упала нарізна дорога, — Смілому багата, смирному убога (Я. Щоголів); Нетерплячі міряли поле, щоб дізнатись, скільки прийдеться на душу (М. Коцюбинський); — Перепадає було там, цідиться сяка-така копійчина за копійчиною, капає було потроху (І. Нечуй-Левицький).

I. ДОВО́ДИТИСЯ (бути необхідним, неминучим або можливим у зв'язку з певними обставинами), ТРАПЛЯ́ТИСЯ, ПРИВО́ДИТИСЯ частіше док., ВИПАДА́ТИ, ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИ розм. рідше, УПАДА́ТИСЯ (ВПАДА́ТИСЯ) розм. рідше. — Док.: довести́ся, тра́питися, привести́ся, ви́пасти, припа́сти, прийти́ся, прийти́, упа́стися (впа́стися). Чого-то я не чув, чого-то я не бачив? Чого не траплялось, чого не доводилось! (Марко Вовчок); На ранок уже й не підвелася (Катря). Отак не привелося й Юхима вийти виряджати (А. Головко); — Розлучають нас, — підійшов прощатися Микита. — Випадає нам першим пороху понюхати (Григорій Тютюнник); (Мефістофель:) Глядіть, на тих стрімчастих скелях Героям трудно припада! (переклад М. Лукаша); Їй уперше приходилося клопотатися подорожніми справами (Леся Українка); Тепер так їй було прийшло: якби можна, крізь землю й провалилась або забігла куди, щоб і не дивитись на сього боярина (Г. Квітка-Основ'яненко); — А чи упадеться нам цієї пшениці хоч покуштувати? Пан продасть усю пшеницю... (Л. Яновська).

ЗАЛИЦЯ́ТИСЯ без додатка і до кого, рідко на кого, коло кого, з ким (маючи почуття симпатії або кохання до кого-небудь, виявляти знаки уваги, зачіпати розмовою, жартами і т. ін.), ЛИЦЯ́ТИСЯ без додатка і до кого, рідко з ким, ВПАДА́ТИ (УПАДА́ТИ) за ким, біля (коло) кого, рідко до кого, ПРИПАДА́ТИ біля кого, ЖЕНИХА́ТИСЯ з ким, рідко на кого, ЗАГРАВА́ТИ до кого, з ким, ЗАЙМА́ТИ кого, ЖАРТУВА́ТИ з ким, ФЛІРТУВА́ТИ з ким, ВИ́ТИСЯ, УВИВА́ТИСЯ (ВВИВА́ТИСЯ) біля кого й за ким, ВОЛОЧИ́ТИСЯ за ким, розм., СТРІЛЯ́ТИ за ким, розм., ПІДСТРІ́ЛЮВАТИ (ПІДСТРЕ́ЛЮВАТИ) за ким, розм., БІ́ГАТИ за ким, розм., ЖИРУВА́ТИ за ким, розм., РОМАНСУВА́ТИ з ким, рідко, ЧІПЛЯ́ТИСЯ розм., ГОРНУ́ТИСЯ до кого, розм., ЛИ́ПНУТИ до кого, розм., ПРИЛИПА́ТИ до кого, розм. Усі знали, що старшина надстрокової служби Боря Смалець залицявся до Поліни (М. Зарудний); — Ще наче вчора був молодим, до дівчат лицявся... (О. Гончар); А колись же було — за нею упадав Гордій Чуприна. Не раз помічала на собі його палкі погляди (І. Цюпа); Почав я коло Наді щільніше припадати, почав їй віршовані записочки підкидати (О. Ковінька); Забув Грицько про великий посаг, який думав затягти за жінкою, годі думати про якусь незвичайну красу, — давай лицятися та женихатися з Христею (Панас Мирний); Конюх носив заміс тіткам, загравав до Онисі Безверхої, яка боялася навіть зиркнути на нього і нахиляла лице якомога нижче (Є. Гуцало); А козак дівчину та й вірненько любить, А зайнять не посміє (пісня); (Гострохвостий:) Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вірте мені, я чоловік чесний (І. Нечуй-Левицький); — Павлушо, ану, лишень, признайся, за гімназистками вже підстрелюєш? (А. Головко); (Павлущенко:) Мені вже й так обридло у женихівському сословії перебувать..! Ходи до їх та тілько облизуйся, як панночка з іншими романсує! (Олена Пчілка); Сама Христя хвалилась учора, що Легейдин Карпо чіпляється (А. Головко).

Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ (ВЖИВА́ТИ) розм., ПОЖИВЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., КУСА́ТИ розм., ЖУВА́ТИ розм., ірон., РЕМИГА́ТИ вульг., ТРАПЕЗУВА́ТИ заст., жарт., ірон., ЗАЇДА́ТИ діал., ХАРЧУВА́ТИ діал., ГА́МАТИ (ГА́МКАТИ) дит., Ї́СТОНЬКИ незм. пестл., дит., Ї́СТОЧКИ незм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИ до чого; НАМИНА́ТИ розм., УМИНА́ТИ розм., МОЛОТИ́ТИ розм., ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ) розм., УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) розм., УТИРА́ТИ (ВТИРА́ТИ) розм., РУБА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм., МОТА́ТИ фам., ЖЕ́РТИ вульг., ЛУПИ́ТИ вульг., ЛО́ПАТИ вульг., ТРІ́СКАТИ вульг., ТРОЩИ́ТИ вульг., ЗАЖИРА́ТИ вульг., ЗЖИРА́ТИ вульг., НАВЕРТА́ТИ вульг., ПЕ́РТИ вульг., ГАТЕЛИ́ТИ фам., ПРАСУВА́ТИ фам., ЗАТИРА́ТИ діал., ТЛИ́ТИ розм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИ вульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ розм., ПРОГЛИНА́ТИ розм., ПОЖИРА́ТИ вульг., ПРОЖИРА́ТИ розм. вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ (ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ) розм., ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ (ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ) розм., ПОКРІПЛЯ́ТИСЯ розм., ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (трохи); ЧА́ВКАТИ розм., ЧВА́КАТИ розм., ЧВАКОТІ́ТИ розм., ЧВЯ́КАТИ розм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). — Док.: з'ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти (вжи́ти), пожи́ти, укуси́ти (вкуси́ти), зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути (га́мкнути), зага́мати (зга́мати) (зга́мкати), припа́сти, ум'я́ти (умня́ти), умолоти́ти (вмолоти́ти), вбра́ти (убра́ти), укла́сти (вкла́сти), уте́рти (вте́рти), зруба́ти, змота́ти, убга́ти (вбга́ти), зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, — її сім'я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар'яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів'я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував коло стола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); (Квасилиха:) Їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); — А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); — Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів — жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); (Євфросина:) Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); — Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); — Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; — Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, — знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); — Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! — сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь (Гриць) дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він (Хо) присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. — Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.

ЛИ́ЧИТИ кому що, до чого (гармонувати із зовнішністю), ПАСУВА́ТИ кому що, до чого, ПІДХО́ДИТИ кому що, до чого, ДО ЛИЦЯ́ (БУ́ТИ ДО ЛИЦЯ́) кому що, у чому, ПРИСТАВА́ТИ кому що, до чого, розм., ЛО́ВКО кому в чому, розм., ІТИ́ (ЙТИ́) кому що, до чого, розм., ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) кому, до кого-чого, рідко, ЛИЦЮВА́ТИ кому що, до чого, діал., ПРИПАДА́ТИ (перев. зі сл. до лиця, до виду), ПРИХО́ДИТИСЯ до кого-чого. — Док.: приста́ти, припа́сти, прийти́ся. Мар'яна.. через якусь хвилину виходить.. в червоній блузці й терновій хустині, яка так личить до її смаглявого обличчя і розгонистих чорних брів (М. Стельмах); Штани світло-бузкового кольору, добре відпрасовані, до них пасує відкрита блакитна сорочка (В. Собко); До смаглявої шкіри її обличчя, світло-каштанової коси та глибоких сірих очей підходила синя клітчаста сукня (О. Гуреїв); Килина приміряла одну кофтину, другу, а третя, здалось, і справді їй до лиця (Є. Гуцало); Богаза була убрана в блакитне, як небо, шовкове убрання, котре надзвичайно приставало до її чорних очей (І. Нечуй-Левицький); Вийми, мамо, хустку мені з скрині.. Кажуть, мені ловко в тій хустині (Л. Забашта); (Ганя:) Дідусю, дідусю... (Макар:) Що? (Ганя:) Як мені в цій сукні? Іде? (О. Корнійчук); Невисокого росту, круглолиця, чорнява, наряджена у чорне оксамитне плаття, котре так ішлося до її білого, як сніг, тіла, вона, наче лілія серед пучка квіток, виділялась серед своїх товаришок (Панас Мирний); Вона була ще в жалобній сукні, хоч її рум'яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до тої жалоби (І. Франко); На голові коробка велика (їй, бачте, до лиця припадає..), шовковою хусткою повив'язана, лисніє і міниться (Дніпрова Чайка); Костюм Петимка хоч виглядав довгим і бахматим на Маркові, але загалом прийшовся (М. Трублаїні). — Пор. гармонува́ти.

ЛЯГА́ТИ (про людей та деяких тварин — приймати горизонтальне положення), ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗЛЯГА́ТИ розм., КЛА́СТИСЯ розм., ОБЛЯГА́ТИСЯ розм. рідше; РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗВА́ЛЮВАТИСЯ розм. (лягати вільно, невимушено, розкинувшись); ЗАЛЯГА́ТИ (лягати надовго); РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (лягати пластом); ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ, РОЗТЯГА́ТИСЯ, РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ (витягнувшись на весь зріст). — Док.: лягти́, припа́сти, опусти́тися, злягти́, покла́стися, положи́тися, облягти́ся, розлягти́ся, розвали́тися, залягти́, розпласта́тися, розплата́тися, простягти́ся, простягну́тися, протягти́ся, протягну́тися, розтягти́ся, розтягну́тися, улаштува́тися (влаштува́тися). Яків лягає на ліжко (М. Стельмах); Довгим, вузьким коридором він іде під охороною до своєї камери і падає на полотняні нари (М. Стельмах); Раз у раз спиняючись, перечікуючи і припадаючи до землі, проповзла вона метрів із п'ятнадцять (Ю. Смолич); Але Василина вже безвільно, без жодного крику опускалася на сніг (М. Стельмах); Батько був сухий, худий, заморений; прийде було додому — та й зляже (Панас Мирний); Сьогодні вона наготовилася оце кластися вдруге, щоб поспати перед вечірнім чаєм (А. Кримський); Лазар замовк, поклався на ліжко, заплющив очі і став чекати (М. Коцюбинський); Хочуть (діти) його відпровадити додому, а він не хоче: положився на лавці, просить, що вже не буде ні стогнати, ні йойкати (С. Ковалів); Колгосп не хотів спати увечері, долаючи стару сільську традицію облягатися із заходом сонця (Б. Харчук); Кіно.. літом крутили прямо надворі, в садку. Глядачі розлягалися прямісінько на траві (Григорій Тютюнник); Досить-таки атлетичного складу хлопчина не тільки не злякався суворого голосу, а більше того — демонстративно розвалився на ліжку (Ю. Збанацький); Батько, пообідавши, заліг спати (Ю. Смолич); Він безсило, як підстрелений птах, розпластується на килимі (Д. Ткач); Прискочив (Василь) до Йвася, що розплатавшись на траві проти сонця, спав, як убитий (Панас Мирний); Потомлені бійці з насолодою простяглися на теплій землі (П. Панч); Хлопчик розтягся на сухому торішньому листі, стомлений (О. Іваненко); По обіді обсядуться всі гуртом під хатою, як кому вигідніш — хто в холодку на призьбі, хто на сонці, спину гріючи, на спориші розтягнеться (А. Головко).

ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. — розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯ розм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (про дим і т. ін. — стелитися низько над землею). — Док.: лягти́, устели́тися (встели́тися), простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він (сніг) лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає (художник) по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); — Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). — Пор. 1. стели́тися.

МІСТИ́ТИСЯ (бути в якомусь місці; займати місце), ЗНАХО́ДИТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИСЯ розм.; РОЗМІЩА́ТИСЯ (РОЗМІ́ЩУВАТИСЯ), РОЗТАШО́ВУВАТИСЯ (перебувати, бути в якомусь місці); ПРИПАДА́ТИ (бути розташованим десь). — Док.: помісти́тися, прийти́ся, розмісти́тися, розташува́тися. Лабораторії містилися в двох не дуже великих кімнатах на дальньому кінці першого корпусу (Ю. Шовкопляс); Недалеко від Колхіди знаходилась Скіфія, яка займала територію від Дону до Дунаю (з журналу); Саме проти дверей над столом, обставленим лавами-ліжками, приходиться фреска, що ілюструє міф про Адоніса та Венеру (Леся Українка); В цегляному двоповерховому будинку, де розміщалися всі служби, було темно (Григорій Тютюнник); Під молодим дубовим ліском, що кучерявиться на пагорку, розташувався літній табір (С. Журахович); Піднімається над Шевченковою горою найвища гора.. Самий крутий бік цієї гори, увесь вкритий лісом, припадає якраз проти води (І. Нечуй-Левицький).

НАЛЕ́ЖАТИ кому або з кого (про грошову суму — заробіток, внесок і т. ін.: призначатися комуабо з кого-небудь), ПРИПАДА́ТИ кому, на кого (рідше) або з кого. — Док.: припа́сти. Вам (з вас) належить сто гривень; — Зрештою, нам на культроботу гроші належать, — виходив із становища Микола Васильович (М. Трублаїні); Грошей він не перебрав, навпаки, — ще йому дещо припадало (А. Кримський).

ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИ розм., ХЛЯ́ТИ розм., рідко; ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається — переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів — переміщатися вниз повільно, плавно). — Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм — і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав (баркас).., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений (чирок) спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).

ПАСУВА́ТИ (відповідати кому-, чому-небудь за певними ознаками; відповідати певним традиціям), ГОДИ́ТИСЯ, ПІДХО́ДИТИ, ПРИСТАВА́ТИ, ВИПАДА́ТИ, ПРИПАДА́ТИ, ПОДОБА́ТИ, ЛИ́ЧИТИ, ЛИЦЮВА́ТИ діал. Мамина правда, що не пасує в будній день парадувати в шовковій хустині (Ірина Вільде); Кров людська — не водиця — Проливати не годиться (прислів'я); До далеких звуків пісні так підходила ця проста, злита з природою бесідка (Г. Хоткевич); Не схотів Василько їздити на волах.., бо, видно, тепер людям вже не пристає погейкувати на воли (М. Стельмах); (Неофіт-раб (до старого раба):) І вдома так само при однім столі їсте (з патрицієм)? (Старий раб:) Ні, брате, се б зовсім не випадало. (Неофіт-раб:) Чому? (Старий раб:) Бо так не личить... не подоба... (Леся Українка); Не припадає, як свині сідло (прислів'я); Її рум'яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до.. жалоби (І. Франко).

ПРИТУЛИ́ТИСЯ (стати, сісти, лягти, обпираючись об когось, щось або схиляючись до когось, чогось), ПРИГОРНУ́ТИСЯ, ПРИСУ́НУТИСЯ, ПРИТИ́СНУТИСЯ, ПРИНИ́КНУТИ, ПРИПА́СТИ, ПРИЛЯГТИ́, ПРИКЛА́СТИСЯ, ПРИЛОЖИ́ТИСЯ розм., ПІДГОРНУ́ТИСЯ розм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм., ПРИВЕРНУ́ТИСЯ діал.; ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́, ПРИПНУ́ТИСЯ, ПРИП'Я́СТИ́СЯ (ПРИП'Я́ТИСЯ), ПРИТЕ́РТИСЯ, ПРИЛІПИ́ТИСЯ, ПРИЩУ́ЛИТИСЯ, ПРИЛИ́ПНУТИ розм., ВЛИ́ПНУТИ (УЛИ́ПНУТИ) розм., ПРИПЛЮ́СКНУТИ розм. (щільно, тісно); ПРИГОЛУ́БИТИСЯ, ПРИЛА́ЩИТИСЯ розм., ПРИЛА́СТИТИСЯ розм. (з ласкою, ніжністю). — Недок.: притуля́тися (приту́люватися рідше), тули́тися, пригорта́тися, присува́тися (присо́вуватися), притиска́тися (прити́скуватися рідше), приника́ти, припада́ти, приляга́ти, приклада́тися, підгорта́тися, притика́тися, приверта́тися, жа́тися розм. прикипа́ти, прироста́ти, припина́тися, притира́тися, прилі́плюватися, прищу́люватися, прилипа́ти, влипа́ти (улипа́ти), приголу́блюватися, прила́щуватися (прилаща́тися). Ти відходиш від люка і притуляєшся до вогкої стіни коридора, бо ледве стоїш на ногах (Ю. Андрухович); Вони лежали, тісно пригорнувшись одне до одного, бік у бік, і з її вуст парувало дихання (Вал. Шевчук); Потім від його одхитнулася (мати), одірвалася, затопила у печі, постановила вечерю варити і знов до його присунулася (Марко Вовчок); Дівчина стоїть, притиснувшись до хвіртки, і пильно дивиться в далечінь (М. Стельмах); Він одійшов до стіни й приник до неї лицем (І. Микитенко); Грудьми й обличчям він приліг до костьольного муру (І. Франко); Вутанька стояла в якомусь заціпенінні, приклавшись лобом до холодної рами вікна (О. Гончар); Приложившись до вікна, він почав придивлятись (Панас Мирний); Щось шепочучи, підгорталася (Маруся) ближче до опришка (Г. Хоткевич); Не спав і Карпо Богун. Приткнеться до плетеної стіни й довго дивиться на страшні снопи вогнищ (І. Ле); Береза росте, розростається, лист до листонька привертається (пісня); Лейтенант у колясці прикипів до кулемета (О. Сизоненко); І рвонувся Охрім з постелі, Як дитя, до вікна приріс (І. Вирган); — Тату! — Охопила рученятами, припала, прип'ялася вустоньками... (С. Васильченко); Лукин притерся плечима до стінки воза (Н. Кобринська); Прищулившись одне до одного, вони мовчки дивились, як над світом поступово виднішає, зірки тануть в попелястому небі (О. Гончар); Знадвору постукали у вікно, й чиясь голова прилипла до шибки (Є. Гуцало); Зіщулився (кіт),.. очі заплющив міцно-міцно, припав до підлоги, аж влип у неї (Ю. Збанацький); Стара Грищенчиха стояла біля загороди, приплюскла до вербового пенька так, що її важко помітити (І. Ле); Ось і рідесенький туманець пав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки (Г. Квітка-Основ'яненко); Побачивши тата, хлопець побіг до нього, прилащився дитячим звичаєм, а той узяв його до себе на руки (переклад М. Лукаша).

ПЕ́СТИ́ТИСЯ (ПЕ́СТУВАТИСЯ) коло кого і без додатка (ласками намагатися викликати чиюсь прихильність, любов тощо); ЛА́СТИТИСЯ, ЛА́ЩИТИСЯ, ЛЕ́СТИТИСЯ, ГОЛУ́БИТИСЯ до кого, ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИСЯ до кого, ПРИЛА́ЩУВАТИСЯ до кого, ПРИЛАЩА́ТИСЯ до кого, розм. (виражаючи ніжність до когось); ГОРНУ́ТИСЯ до кого, коло кого, ПРИГОРТА́ТИСЯ до кого, ТУЛИ́ТИСЯ до кого, коло кого, ПРИТУЛЯ́ТИСЯ (ПРИТУ́ЛЮВАТИСЯ) до кого, ХИЛИ́ТИСЯ до кого, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ до кого, ПРИПАДА́ТИ до кого, ПІДГОРТА́ТИСЯ до кого, розм. (ніжно притискатися до кого-небудь); ЛИ́ПНУТИ до кого, розм., ПРИЛИПА́ТИ до кого, розм. (перев. без прихильності у відповідь). А дитиною мав ти такі чудово ніжні губенята й умів-єсь так любо й щиро пеститися коло матері (О. Кобилянська); Свиня підійшла, Хрюка та облизує його, а він думає, що се жінка колонього пестується (Г. Квітка-Основ'яненко); (Володимир:) Мушу я свій город захищати! Пусти мене, мамуню! (Ластиться до матері) (І. Кочерга); Ти змалку так любив мене, як пугу пес, Чого ж так лащишся тепер до мене, Йване? (Є. Гребінка); І лестячися до батька, мов кіточка, вона пішла з ним у покої (І. Франко); — Не треба, Хомо, від мене тетеритись, коли я до тебе голублюсь (Є. Гуцало); — Нема таких річей, щоб його (щастя) розказати, — так сказала Галочка, приголублюючись до нього (Г. Квітка-Основ'яненко); Катря так прилащалася до Килини, так почала примовляти, що та взяла до рук чашку і механічно випила з неї усе молоко (В. Кучер); Ой, дівчина-горлиця До козака горнеться (пісня); Коло Уляни тихенькими курчатками горнуться онуки (Григорій Тютюнник); — Соколе мій, козаче! — каже Катря, пригортаючись до його, — коли ж ти вернешся? (Марко Вовчок); Діти оточували його щільним колом, тулилися до нього, м'які й теплі (З. Тулуб); Казала дівка: "Семене, не притуляйся до мене!" (приказка); Як голубка полохлива, до свого подружжя хилилась (Орина) (П. Куліш); Цілує (Антей) її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини (Леся Українка); До вчителя, соромлячись, схлипуючи і тремтячи, припадає Василина (М. Стельмах); Щось шепочучи, підгорталася (Маруся) ближче до опришка (Г. Хоткевич); З Наталкою він не товаришує, навіть у її бік не дивиться в класі, зате вже вона липне до нього, як до рідного брата (Є. Гуцало); Скільки не зачіпала вона — я був німий і глухий, а коли прилипала вже дуже гаряче, я починав гомоніти на весь сад (С. Васильченко).

ПРИСТА́ТИ (щільно прилягаючи, прикріпитися або притулитися до когось, чогось), ПРИЛЯГТИ́, ПРИПА́СТИ, УЗЯ́ТИСЯ (ВЗЯ́ТИСЯ), ПРИЛІПИ́ТИСЯ, ПРИЛИ́ПНУТИ, ПРИПЛЮ́СКНУТИ розм.; ПРИСО́ХНУТИ (ПРИСХНУ́ТИ), ПРИКИПІ́ТИ, ПРИПАЯ́ТИСЯ (міцно); ПРИЧЕПИ́ТИСЯ (про щось колюче, в'язке тощо); ПРИМЕ́РЗНУТИ (ПРИМЕ́РЗТИ) (під дією морозу). — Недок.: пристава́ти, приляга́ти, припада́ти, бра́тися, прилі́плюватися, ліпи́тися, прилипа́ти, ли́пнути, присиха́ти, прикипа́ти, припа́юватися, причі́плюватися (причіпля́тися), чіпля́тися, примерза́ти. Чи тепер якісь нові матеріали виробляють, що хустина до голови пристати не хоче? (Ірина Вільде); Глянула (жінка) — аж засвітився сніг, — І здалося — він розтане враз. Пластівень їй на плече приліг — І здалося, ніби то алмаз (М. Рильський); Пригнічений сніг міцно припав до землі, гладенький, покірний (М. Коцюбинський); — Тільки тоді бетон добре візьметься за граніт..., коли скеля буде чисто вимита (Г. Коцюба); В хатині було так тихо, що було чути, як знадвору легенькі здорові сніжини падали на шибки, шелестіли і приліплювались до скла (І. Нечуй-Левицький); — Я, панночко, пір'ячко зняла, на кунтуші було прилипло (Г. Квітка-Основ'яненко); Стебла, поламані снігом, що, обложний, на метр випав ще в листопаді і не танув до січня, приплюскли до мокрої грядки (М. Іщенко); На коліні присох шматочок глини, і Зеленцов старанно почав вишкрібати його нігтем (В. Кучер); Присхне, як овечий лій (прислів'я); Іду туди, де місто, ліс і віти, І сповнений тобою світ, Аби до каменю упасти й прикипіти І твій поцілувати слід (Т. Осьмачка); Левко пройшовся по хаті, зупинився перед жердкою, з якої звисала голубенька спідничка, до неї причепилась надломана стеблина лугового дзвіночка (М. Стельмах); На Заволжі мовчало безкрає поле, покрите лише тим шаром снігу, який устиг примерзнути і витримав пронизливі бурхання ураганів (І. Ле); Тамара відчувала, як дерев'яніють ноги, як примерзло до землі підмощене під коліна плаття (А. Хижняк). — Пор. 1. прилипа́ти.

ТУРБУВА́ТИСЯ за кого-що, про кого-що, ким, чим, за ким-чим (виявляти увагу до чиїхось потреб), ПІКЛУВА́ТИСЯ про кого-що, за кого-що, ким, чим, ДБА́ТИ про кого-що, за кого-що, КЛОПОТА́ТИСЯ про кого-що, за кого-що, ОПІКА́ТИ (ОПІ́КУВАТИ) кого, що, ОПІ́КУВАТИСЯ ким, чим, рідко над ким-чим, про кого-що, ОПІКУ́НСТВУВАТИ над ким-чим, ПАНТРУВА́ТИ кого, що, розм., ПЕКТИ́СЯ за когощо, розм., БІ́ДКАТИСЯ за кого-що, біля кого-чого і без додатка, розм., БІДКУВА́ТИСЯ розм., БІДКУВА́ТИ розм., КРЯ́ЖИТИ за ким-чим, діал., ФАТИГУВА́ТИСЯ діал., ПА́ДКАТИ за ким-чим, діал., ПА́ДКАТИСЯ коло кого-чого, за ким-чим, діал., ПАДКУВА́ТИ коло кого-чого, діал., ПАДКУВА́ТИСЯ ким, чим, за ким-чим, діал., СУЯТИ́ТИСЯ діал., ПРОМИШЛЯ́ТИ за кого-що, заст.; ПОБИВА́ТИСЯ за ким-чим, за кого-що, рідше ким, чим, УПАДА́ТИ коло кого, над ким, ПРИПАДА́ТИ до кого, коло кого, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ) за кого-що, БОЛІ́ТИ за ким-чим (дуже сильно). — Док.: потурбува́тися, стурбува́тися, попіклува́тися, подба́ти, поду́мати, поклопота́ти, поклопота́тися, пожалі́ти. Гетьман стояв у Борзні. Не стояв, а лежав, бо з осінньою негодою здоров'я його погіршилося. Хвилювався, по ночах не міг спати, лікарі турбувалися ним (Б. Лепкий); "І сержант, — думає Петро, — теж піклується про мене. Всі піклуються про мене. А я?" (І. Багмут); — Я тобі служу і за наймичку і за наймита, а ти ні про що не дбаєш (І. Нечуй-Левицький); Про інші речі клопочеться він зі старим Шрамом, про інші речі широко розмовляє, а її мовби нема йому на світі (П. Куліш); Чорновус якось тепло, безмовно опікав увесь час новачка (Ю. Збанацький); Мене опікував молодий моряк, мій рятівник (М. Трублаїні); — Потребує (Славко) такої людини з досвідом, щоб любила його й опікувалася ним не тільки як жінка, але також як рідна мати (Лесь Мартович); Він вважав за свій обов'язок опікунствувати над цими недосвідченими людьми, яким, звичайно, не легко розібратися в усьому, що вони вперше побачили за кордоном (С. Журахович); — Нині кожен тільки себе пантрує (І. Чендей); — Маріє! Ти не дуже за мене печися (С. Чорнобривець); Її взяла злість, що всім байдуже про те лихо, а їй самій прийшлось бідкатись за всіх (І. Нечуй-Левицький); — А я так бідкуюся, — чи вже вони поїхали, чи й досі ні (Словник Б. Грінченка); Стара, було, так і кряжить за дітьми, щоб ніхто не зобідив (Словник Б. Грінченка); — Але не фатигуйтеся, пані Микейтшова, я лиш на хвилиночку, бо я не маю часу (Г. Хоткевич); Мати падкає за дочкою (Словник Б. Грінченка); Падкається хазяїн коло коней (Словник Б. Грінченка); Запавський сам тілько падкував коло своїх гостеньків, поучав їх (О. Ковінька); Падкувалися нами мати, страх!.. (В. Бабляк); Василь все ходив, все думав. Суятився, бідолаха, гризся сам в собі (І. Франко); — Що ж, парубче, сяку-таку роботу я тобі дам, коли вже так учитель побивається за тобою (М. Стельмах); — Ну, що болить тобі, донечко, що? — упадав він над немовлям (О. Гончар); Кайдашиха припадала коло свого онука (І. Нечуй-Левицький); На Січ ішли всі, хто дорожив свободою, хто уболівав за свій народ і не шкодував життя, захищаючи його добробут (С. Добровольський).

УКРИВА́ТИСЯ (ВКРИВА́ТИСЯ) чим (про якусь поверхню — рясно, густо заповнюватися шаром чого-небудь, рослинністю, певними предметами), ПОКРИВА́ТИСЯ, ОКРИВА́ТИСЯ рідше, КРИ́ТИСЯ рідше, БРА́ТИСЯ, ЗАСТЕЛЯ́ТИСЯ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕЛЮВАТИСЯ), УСІВА́ТИСЯ (ВСІВА́ТИСЯ), ОБСІВА́ТИСЯ, ОДЯГА́ТИСЯ розм.; ЗАТЯГА́ТИСЯ (перев. суцільно); ОБЛИВА́ТИСЯ (вкриватися дуже густо); ОБРОСТА́ТИ (вкриватися окремими предметами); ОБСИПА́ТИСЯ (ОСИПА́ТИСЯ), ПРИПАДА́ТИ, ОПУ́ШУВАТИСЯ (пилом, снігом, інеєм тощо). — Док.: укри́тися (вкри́тися), покри́тися, узя́тися (взя́тися), застели́тися, устели́тися (встели́тися), усі́ятися (всі́ятися), обсі́ятися, одягну́тися, одягти́ся, затягну́тися, обли́тися, обрости́, обси́патися (оси́патися), припа́сти, опу́шитися. Кінчався квітень. Що не день, то густішою зеленню вкривались молоді гаї (І. Цюпа); Знесилені руки і ноги покривались краплями поту (М. Коцюбинський); У неділю вранці-рано Поле крилося туманом (Т. Шевченко); Ладозьке озеро бралося кригою (Ю. Смолич); Здалеку все мов розлазилося, геть-геть у сторони, рідшало й застилалося серпанком (Панас Мирний); Небо затяглося сірою мішковиною, крізь яку бризнули перші краплі (Ю. Яновський; Уквітчалися (робітничі селища) абрикосовими садочками, які навесні обливаються цвітом (Д. Ткач); Пливе довга доріжка конвеєра. Повільно рухаючись, поодинокі деталі обростають гвинтиками, котушками, стрілками (П. Автомонов).

ХИЛИ́ТИСЯ (про рослини — бути похилим, змінювати пряме положення на похиле, звішувати вниз стебло, гілки і т. ін.), СХИЛЯ́ТИСЯ, НАХИЛЯ́ТИСЯ, НАГИНА́ТИСЯ, ГНУ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПОХИЛЯ́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ, ПРИГИНА́ТИСЯ, ХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ПОЛЯГА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, НИ́КНУТИ, ПРИПАДА́ТИ (до землі); УГИНА́ТИСЯ (ВГИНА́ТИСЯ) (донизу — перев. під дією якоїсь ваги); УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКАТИ) (про злаки — схилившись, засихати). — Док.: схили́тися, нахили́тися, нагну́тися, зігну́тися, погну́тися, похили́тися, опусти́тися, склони́тися, пригну́тися, полягти́, полягти́ся, прилягти, пони́кнути, припа́сти, угну́тися (вгну́тися), укля́кнути (вкля́кнути), уклякти (вклякти). Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (І. Манжура); Високі пірамідальні тополі.. схиляються на вітрі (П. Колесник); Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами, І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся (М. Зеров); Дуб лопається, а лозина нагинається (прислів'я); Пшениця гнулася під вітром до землі (В. Кучер); Нехай лоза-телюжина Згинається нижче; А дівчина до милого Притулиться ближче! (Я. Щоголів); Похилились верби в воду Тихої ріки (І. Франко); Три молоді пружні гілки і на них десяток яблук опускалися до самої землі (І. Сенченко); Жалібно клониться калина (Уляна Кравченко); Почалася дощова, грозова злива; до землі пригинався низькорослий овес (С. Чорнобривець); Он рис у сонячних затонах затишних Шумить, хиляється на стеблах золотих (І. Вирган); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Як хліба вистояли проти шаленої стихії? Хоч і прилягли (К. Гордієнко); Яскраві квіти півонії зрізали, безголовий кущ никнув до землі, — зжовклий, захирілий (В. Дрозд); Дерева всюди вгинаються під вагою фруктів (В. Минко); — Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).