співати

НАСПІ́ВУВАТИ (співати тихо, напівголосно), ПРИСПІ́ВУВАТИ, МУГИ́КАТИ розм., КУРНИ́КАТИ розм., КУРГИ́КАТИ діал. (стиха, невиразно, собі під ніс). Пливе Данько, спокійно похитуючись на верблюді, наспівує (О. Гончар); "Не сама я йду, А ведуть мене..." Приспівуючи, ішов Колісник коридором (Панас Мирний); Іван чаклує коло багаття: то підкидає хмизу, щоб не загасло, то дивиться у вогонь і мугиче якийсь настирливий мотив (П. Колесник); Він порався коло човна та курникав монотонну, як прибій моря, пісню (М. Коцюбинський). — Пор. 1. співа́ти.

ПРОСЛАВЛЯ́ТИ кого (створювати популярність, славу комусь, чомусь, перев. описуючи в художньому творі, в пісні тощо), СЛА́ВИТИ, ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ВЕЛИЧА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ХВАЛИТИ рідше, УСЛАВЛЯ́ТИ (ВСЛАВЛЯ́ТИ) уроч., УСЛА́ВЛЮВАТИ (ВСЛА́ВЛЮВАТИ) уроч., ВОЗВЕЛИ́ЧУВАТИ заст., уроч.; ОСПІ́ВУВАТИ, СПІВА́ТИ кого, про кого (у віршах, піснях). — Док.: просла́вити, звели́чити, піднести́, усла́вити (всла́вити), возвели́чити, оспіва́ти. Прославимо героїв, які своїми подвигами додали краси всьому чесному світові (О. Довженко); Хай славить мова українська Край, де гніздяться журавлі, Красу оновленого Мінська І чесну дружбу на землі! (М. Рильський); Поема — це жанр, який оспівує і звеличує, поема — це велична симфонія сильних, мужніх, великих людських почуттів і діянь (А. Малишко); Кого почитають, того й величають (прислів'я); Напевне видумали свято Патриції-аристократи І мудрий кесарів сенат. Вони, бач, кесаря хвалили На всі лади (Т. Шевченко); Той не співець, хто не кличе на бій, Хто в пісні народ не уславлює свій (С. Крижанівський); Муса Джаліль уславив свій народ (з газети); Письменник особливо возвеличує київського православного воєводу князя К. Острозького за його патріотичну стійкість (з журналу); — А ось чи думав ти, чому найбільші поети всіх часів саме її оспівували, жінку? З неї, звичайної, земної, творили своїх небесних мадонн... (О. Гончар).

СКРЕКОТА́ТИ (про деяких птахів, зрідка комах та ін. — кричати, видавати різкі й короткі, часто повторювані звуки), СКРЕКОТІ́ТИ, СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ), СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ), СОКОТА́ТИ (СОКОТІ́ТИ), ЧИРГИ́КАТИ, ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ), ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ), СКРИПІ́ТИ, РИПІ́ТИ, ТОРОХТІ́ТИ, СКОБОТА́ТИ діал., РА́ХКАТИ діал. Сорока скрекоче — гості каже (прислів'я); Тихо. На ставу скрекотять жаби (Г. Косинка); Якась невідома пташка.. стрекотіла у вишняку часто і радісно (Ю. Смолич); Над тим місцем, де почувся крик, голосно заскреготала сорока. Не перестаючи сокотати, вона перелітала з дерева на дерево (П. Панч); Десь далеко погавкував собака, сокотіли кури в дворі (О. Сизоненко); Чиргикає очеретянка; Заходилися цвіріньчати, джерготіти різні птахи (Ю. Яновський); (Річард:) Чи ви знаєте ту пісню малесеньку про коника в траві: скрипів-рипів, ніхто його не слухав, а вмер — забули (Леся Українка); Захоплено рипить деркач (П. Оровецький); А Соловей... Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Л. Глібов); Комарі, задуха, твань. Не скобоче дика качка, не надуває свого вола водяний бугай (М. Чабанівський); Жаби рахкають у хорі, Чути згуки в темнім борі Соловейкових пісень (Уляна Кравченко). — Пор. дерка́ти, 2. співа́ти, 1. сюрча́ти.

СПІВА́ТИ (виконувати голосом пісню, якийсь музичний твір); ВИСПІ́ВУВАТИ, РОЗСПІ́ВУВАТИ розм. (співати старанно, довго, натхненно); ПРИСПІ́ВУВАТИ, ВИВО́ДИТИ (перев. протяжно); КУРГИ́КАТИ, КУРНИ́КАТИ (тихо, невиразно); ЗАЛИВА́ТИСЯ (дзвінко, переливчасто); ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛА́ТИ розм., ГАРЛИКА́ТИ діал. (голосно й не зовсім уміло); ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (звичайно жалібні мелодії). Отам на вулиці під тином Ще молодий кобзар стояв І про невольника співав (Т. Шевченко); Молодь ще довго виспівувала під вербами (Леся Українка); Пісеньку-колисаночку їм співала-лебеділа (А. Крушельницький). — Пор. 1. наспі́вувати.

СПІВА́ТИ (про птахів), ВИСПІ́ВУВАТИ підсил., ЩЕБЕТА́ТИ, ВИЩЕБЕ́ЧУВАТИ підсил. розм., ПІ́ЯТИ розм.; ПІ́ТИ розм.; СВИСТІ́ТИ, СВИСТА́ТИ (видавати свист); ЛЯЩА́ТИ, ВИЛЯ́СКУВАТИ підсил. (дуже дзвінко, голосно); ТЬО́ХКАТИ (перев. про солов'я); КУКУРІ́КАТИ (про півня). Десь-не-десь по дворах співали півні (А. Головко); Високо в небі виспівував жайворонок (І. Муратов); Табунець щигликів, щебечучи, жваво пролетів над нами (О. Копиленко); Три пташки вищебечують в зеленім у саду (П. Тичина); Ще кури не піяли, як він (Федір) зірвався (В. Стефаник); Пташки співали і свистали усюди по гаю (П. Куліш); Пташки та соловейки в вербах аж лящать, неначе дружки на весіллі (І. Нечуй-Левицький); Тьохкає, аж розлягається в саду соловейко (М. Коцюбинський); То кукурікали дзвінкими голосами, то зривались.. молоденькі півники, не витягували не тільки ноти, а й півноти (Ю. Збанацький). — Пор. де́ркати, скрекота́ти, 1. цвірі́нькати.

ЦВІРІ́НЬКАТИ (про горобців та деяких інших птахів), ЦВІРІНЧА́ТИ, ЦВІРІНЬКОТА́ТИ (ЦВІРІНЬКОТІ́ТИ) підсил., ЦВІ́РКАТИ, ЦВІРКОТА́ТИ (ЦВІРКОТІ́ТИ) підсил., ВИЦВІ́РКУВАТИ підсил. розм., ЦВІРЧА́ТИ, ЦІВІ́КАТИ розм., ЦІ́ВКАТИ розм., ЦІВКОТІ́ТИ підсил. розм., ЦВЕ́НЬКАТИ розм., СВЕРГОТА́ТИ (СВЕРГОТІ́ТИ) розм., ЦВІГОТА́ТИ діал. — Док.: цвірі́нькнути, цві́ркнути, ціві́кнути, ці́вкнути, цве́нькнути. Горобці цвірінькали над ворітьми (Д. Бедзик); Горобці пирхають між них, цвірінчать (А. Головко); Пташенята цвірінькочуть, що аж серце радується (І. Франко); В нас про це навіть горобці цвіркають (О. Кобилянська); Цвіркочуть горобці (М. Рильський); Гай співа, щебече, цвігоче і вицвіркує (Марко Вовчок); Щоголь цвірчав і затягався (Л. Боровиковський); Синички в цей час стрибали собі, цівікали (О. Іваненко); Тут тільки ластів'ята цівкають у гнізді (О. Гончар); Попід стріху горобчики сверготять (П. Чубинський); Птахи роєм літали над своїм притулком і перелякано цвіготали (з журналу). — Пор. 2. співа́ти.