сідати

ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила — спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИ розм. — Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).

ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. — розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯ розм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (про дим і т. ін. — стелитися низько над землею). — Док.: лягти́, устели́тися (встели́тися), простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він (сніг) лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає (художник) по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); — Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). — Пор. 1. стели́тися.

ОСІДА́ТИ на кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. — лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ), ВИПАДА́ТИ (про росу). — Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся (влягти́ся), ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого — стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них (жінок) густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).

ОСІДА́ТИ (переміщатися вниз під дією ваги, ущільнення і т. ін.), ОСУВА́ТИСЯ, СІДА́ТИ, УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм., ЗЛЯГА́ТИ розм., НАДСІДА́ТИ розм., ВРОСТА́ТИ (УРОСТА́ТИ) розм.; ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗАТИ) розм. (про будівлю); ПРОГРУЗА́ТИ (переміщатися вниз, утворюючи заглибину). — Док.: осі́сти, осу́нутися, сі́сти, усісти, усі́стися (всі́стися), злягти́, надсі́сти, врости́ (урости), вгру́знути (угру́знути), вгру́зти (угру́зти), прогру́знути, прогру́зти рідше. Хата осіла й трохи перехнябилась набік, на причілок (І. Нечуй-Левицький); Саме в горішніх некріплених уступах покрівля помітно осувалася, кілька стояків тріснуло, розщепилося (І. Волошин); В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (С. Чорнобривець); Як цар побачив, що бракує багато грошей, поскаржився цариці. — Як се може бути? Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? (казка); 1073 року почали мурувати Успенську церкву Печерського монастиря, а закінчили її, ймовірно, 1078-го, після чого вичікували років зо три, доки добре всядуться стіни (з журналу); Покрівля, правда, старувата, злягла, зеленим мохом узялася (І. Цюпа); Гора надсіла і хату завалила (Словник Б. Грінченка); Стара церква вже вросла в землю; Стеля повагом осідає ще нижче. Тепер вона вгрузає своїм горбом у темряву (І. Микитенко); Сніг легко прогрузав і не скрипів під ногами (І. Ле і О. Левада).

ПРИЗЕ́МЛЮВАТИСЯ (ПРИЗЕМЛЯ́ТИСЯ) (про птахів, комах, літальні апарати — знижуючись, торкатися землі), СІДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ. — Док.: приземли́тися, сі́сти, спусти́тися. Для того, щоб підійматися і приземлюватися, не можна було застосувати ракету (В. Собко); Тимко вже мчав до парашута, який повільно приземлявся на узліссі (Ю. Збанацький); Тихо злетіли лебеді білі, Тихо на воду сідають (М. Рильський); Птахи, обважнілі за літо, спускаються тут цілими табунами (О. Гончар).

СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯ розм., УСІДА́ТИ (ВСІДА́ТИ) діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ рідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ (ВСА́ДЖУВАТИСЯ), УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯ розм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). — Док.: сі́сти, усі́сти (всі́сти), опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися (всадови́тися), усі́стися (всі́стися), присі́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), плю́хнутися, підсі́сти. — Сідайте ж! — показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); (Прохор:) Милості просимо садовитися. (Сільський староста:) Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); — Доня не зрозуміла батька.. — сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).