вистигати
ВИСТИГА́ТИ¹, а́є, недок., ВИ́СТИГНУТИ, ВИ́СТИГТИ, гне; мин. ч. ви́стиг, ла, ло; док.
Ставати холоднішим, холодним, втрачати тепло; охолоджуватися.
Недоїдки риби вистигали на столі (М. Коцюбинський);
[Анна:] Поки ти там упораєшся, то вже вистигне [обід] як слід (І. Франко);
Вечеря вже вистигла (О. Маковей).
ВИСТИГА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВИ́СТИГНУТИ, ВИ́СТИГТИ, гну, гнеш; мин. ч. ви́стиг, ла, ло; док.
1. Ставати цілком стиглим (про злаки, овочі, фрукти і т. ін.); дозрівати.
Почувався південь: у такому теплому повітрі вистигає виноград (В. Домонтович);
У садках вистигли червонобокі яблука, запашні солодкі груші (С. Добровольський);
Швидко вистигне тут колос (І. Волошин);
З весни хіба думали, що хліба вистигнуть отакими дорідними? (Микита Чернявський).
2. перен. Остаточно оформлюватися (про думку, рішення і т. ін.); визрівати.
Нова думка вистигає в бойовій голові [Мухамедова] (О. Донченко);
План нападу на бургомістра вистигає в усіх деталях (М. Стельмах);
А коли через два дні підвівся, в нього вистигло рішення (Л. Смілянський).
3. заст. Встигати.
Ой вистигайте, славні чумаченьки, зимувати до лугу (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)