вірний
ВІ́РНИЙ, а, е.
1. Який заслуговує довір'я; постійний у своїх поглядах і почуттях; відданий.
– Усе буде, як кажеш, – промовила вірна, віддана дружина (Марко Вовчок);
З такою вірною, розсудливою людиною було немов безпечніше (М. Коцюбинський);
І я учитимусь як слід, і буду вірним сином найкращої на цілий світ моєї Батьківщини! (Н. Забіла);
// Який відзначається відданістю (про людину).
Єзуїтська колегія замінить катедральну школу і виховуватиме .. вірних слуг святого костьолу (Р. Іваничук);
// Властивий такій людині.
Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький);
От так маєш! За тридцятилітню вірну службу така заплата (І. Франко);
// чому. Який незмінно дотримується чого-небудь, не зраджує кого-небудь.
З Корсуня до Києва князь узяв вірного йому священика Анастаса, якому доручив найбільшу святиню – новозведену церкву Богородиці (з рел.-церк. літ.).
2. розм., рідко. Те саме, що пра́вильний 1; правдивий, точний.
– Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді ми поставимо вірний діагноз (О. Іваненко);
Буття – грандіозна мелодія. Чудесно! Зробивши це визначення, я вже знав, що пішов по вірному шляху (О. Бердник).
3. розм., рідко. Те саме, що немину́чий; певний.
Одійшов на край скелі. З-під ніг посипалось, далі – жодного сантиметра. Кинув погляд униз – вірна загибель (із журн.).
4. у знач. ім. ві́рний, ного, ч.; ві́рна, ної, ж., рел. Людина, яка неухильно дотримується догматів якоїсь віри, релігії.
[Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання [не ходити на зібрання], бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Леся Українка);
Бендери, що малий Вавілон, якого там народу не побачиш, і вірних, і гаурів [гяурів] усяких (Б. Лепкий).
Ви́ди́ма (ві́рна, рідко видю́ща, видю́ча) смерть див. смерть.
◇ Виво́дити / ви́вести на путь пра́ведну (рідше на ві́рний шлях) див. виво́дити¹;
Ві́рне (пе́вне) о́ко [в ло́бі] див. о́ко¹;
Ві́рне се́рце див. се́рце;
(1) Ві́рний собі́, зі сл. бути, лишатися і т. ін. – який завжди дотримується власних принципів, поглядів, переконань, звичок тощо, не відступає від них.
Антін пішов у долину. Він був вірний собі. На Катеринину пораду – вдатися до багатіїв – тільки промовчав (С. Чорнобривець);
Вбивство парламентарів було провокаційним викликом. Армія вандалів, загнана у безвихідь, залишалась і тут вірною собі (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)