урядовець
УРЯДО́ВЕЦЬ, вця, ч.
Службова особа, чиновник.
Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця (М. Коцюбинський);
Документи, які того ж дня зібрав Синельников, свідчили про те, що Кільчевський був лише сином поштового урядовця нижчого рангу (І. Сенченко);
Судові урядовці оселились у домі Базилевських (О. Гончар);
Селяни шляхетських маєтків підлягали юрисдикції своїх панів, і державні урядовці вже не мали з ними діла (з навч. літ.);
Члени комісій є .. непосадовими урядовцями (з наук. літ.);
// Посадова особа, яка володіє вищою владою, керує, управляє (державою, країною).
Словник української мови (СУМ-20)