урядовець
УРЯДО́ВЕЦЬ, вця, ч., дорев. Службова особа, чиновник.
Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця (Коцюб., III, 1956, 280);
Документи, які того ж дня зібрав Синельников, свідчили про те, що Кільчевський був лише сином поштового урядовця нижчого рангу (Сенч., Опов., 1959, 208);
Судові урядовці оселились у домі Базилевських (Гончар, Таврія, 1952, 193).
Словник української мови (СУМ-11)