банувати
БАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, без додатка і за ким, чим, недок., діал. Сумувати, журитися.
— Почав я банувати. А найгірше за Марією (Коцюб., І, 1955, 141);
Наче за мерцем, за Летриком банувала [баба] (Черемш., Тв., 1960, 38);
— Діду, ви не бануйте. От побачите, що все буде наше: і земля, і заводи, всі ліси і полонини, — говорить Василько дідові (Турч., Зорі.., 1950, 133).
Словник української мови (СУМ-11)