вередити
ВЕРЕДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., перех. Завдавати болю, уражати хворе місце.
Той регіт гострим ножем упивався Христі в серце, вередив і без того нетерплячу болість руки (Мирний, III, 1954, 77);
*Образно. [Пріська:] Де ж вона, бідна, була до сього часу? [Пилип:] Не питав, дочко, не питав. Не хотілося болячки вередить (К.-Карий, І, 1960, 469).
Словник української мови (СУМ-11)