начальницький

НАЧА́ЛЬНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до нача́льник; належний йому.

Де-не-де варта зупиняла їх — приходилось показувати начальницькі знаки, щоб пропустила (Фр., VI, 1951, 107);

Чомусь завжди виходило так, що в першу чергу в начальницький кабінет заходили люди, які, напевне, могли б і почекати (Донч., VI, 1957, 520).

2. Самовповнено-суворий, сповнений владності, пихи.

— Чи не спромоглися б ви привезти мені кілька хур битого каміння своїми волами та кіньми?.. — говорив писар вже не начальницьким, а благаючим солоденьким голосом (Н.-Лев., IV, 1956, 158);

Його басистий начальницький голос лунав зухвало і самовпевнено то в одній, то в іншій кімнаті (Грим., Подробиці.., 1956, 17);

// Власт. начальникові (самовпевненому, суворому, владному).

Хочу говорити спокійно, навіть з деякою байдужістю й начальницькою суворістю (Збан., Малин. дзвін, 1958, 175);

Сідає [Захар Лукич], приміряється. Прибирає начальницьку позу (Підс., Жарти.., 1968, 23).

Значення в інших словниках

1. начальницький — нача́льницький прикметник  Орфографічний словник української мови
2. начальницький — (тон) зверхній, зверхницький, КАТЕГОРИЧНИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. начальницький — -а, -е. 1》 Прикм. до начальник; належний йому. 2》 Самовпевнено-суворий, сповнений владності, пихи. || Власт. начальникові (самовпевнене управління начальника; начальникування).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. начальницький — НАЧА́ЛЬНИЦЬКИЙ, а, е. 1. Прикм. до нача́льник; належний йому. Де-не-де варта зупиняла їх – приходилось показувати начальницькі знаки, щоб пропустила (І.  Словник української мови у 20 томах
5. начальницький — ВЛА́ДНИЙ (про тон, жест і т. ін. — в якому виражається усвідомлення влади, значимості тощо), АВТОРИТЕ́ТНИЙ, НАЧА́ЛЬНИЦЬКИЙ. Капітана не можна було впізнати. Голос його зробився суворий і владний (О.  Словник синонімів української мови
6. начальницький — Начальницький, -а, -е Начальниковъ, начальническій. Желех.  Словник української мови Грінченка