політика

ПОЛІТИКА (від грецьк. πολίτικα — державна діяльність) — у найзагальнішому значенні — це діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми для забезпечення певного стану деякої суспільної одиниці (суспільного утворення). П. займається той, хто намагається спрямовувати поведінку та взаємини між людьми в межах різноманітних суспільних (колективних) утворень з метою забезпечити деякий стан цих утворень. Переважно терміном "П." позначають діяльність, спрямовану на великі суспільні утворення, кордони яких збігаються з державними кордонами. Тому іноді визначають П., ґрунтуючись на понятті держави чи участі в державному управлінні, домагання такої участі та здійснення впливу на державу. Але держава є тільки одним із типів політичних установ і, отже, поняття П. має бути підставовим (базовим) щодо поняття держави, а не навпаки. Найглибші джерела П. закорінені в природі людини, тобто ці джерела антропологічні. Основною передумовою появи П. є усвідомлення того, що стан того колективного утворення, яке складають люди, можна і потрібно регулювати. Не має значення, що саме в тому чи іншому випадку стало безпосереднім стимулом для появи політичних установ: це могли бути завоювання і потреба тримати завойованих у покорі, егоїстичні інтереси окремих груп (як припускається в марксизмі), але це могло бути і намагання людей відвернути хаос і збільшити міру своєї безпеки, тобто деякі спільні інтереси. Всі ці чинники могли накладатися та взаємодіяти. Підтримання певного ладу чи порядку (заради загальної безпеки) належить до найперших і найважливіших цілей П. і чинне навіть тоді, коли фундаментальну потребу у підтриманні ладу якісь групи використовують, щоб впровадити та підтримувати порядок, вигідний для них Я. кщо слово "культура" застосувати в антропологічному значенні, то П. в цьому аспекті є частиною штучних світів чи культур, створених людськими суспільствами. Таке визначення П. є цінніснонейтральним: у ньому не говориться, що П. ми повинні називати тільки діяльність, спрямовану на забезпечення загального "добробуту" суспільних цінностей. Ціннісно-нейтральне ("владне") розуміння П. лежить у руслі т. зв. політичного реалізму, засновником концепції якого вважають Мак'явеллі. Сучасне розуміння П., хоча й містить елемент політичного реалізму, полягає у визнанні певних обмежень у застосуванні тих технологій, що мають метою утвердження влади. Такі обмеження є різними у різних суспільствах, у різні історичні періоди та в різних історичних ситуаціях Ц. е можуть бути певні традиції, різного роду соціальні та правові норми, особливо способи легітимізації суспільної влади, звичаї, певні міфи і стереотипи суспільної свідомості тощо. Загалом наведене щойно визначення є радше нормативним (про що свідчать коментарі до нього, в яких заперечується, що П. можна розуміти як застосування "голої сили"). У нормативному розумінні П. — вид діяльності, яка має метою забезпечення найважливіших передумов добробуту суспільного утворення шляхом узгодження інтересів та ціннісних орієнтацій осіб та суспільних груп. Словом "добробут" у даному разі позначають не лише матеріальний, а й духовний стан суспільства; термін "передумови" позначає тут деякі необхідні передумови, за наявності яких люди найбільшою мірою здатні реалізувати свою творчу енергію; вислів "узгодження інтересів і ціннісних орієнтацій" передбачає, по-перше, що люди повинні мати можливість висловлювати думки щодо своїх інтересів та ідеалів і що політик не може унезалежнювати себе від цих розумінь та нав'язувати людям силою той спосіб життя, який він вважає кращим для людей (насильне "ощасливлення"). Звідси випливає, що П. має полягати передусім у врахуванні різних інтересів, різних понять про добро і щастя, різних ідеалів, аби узгоджувати їх, тобто вона полягає у відверненні насильницьких конфліктів. Звідси вислів: "П. — це мистецтво можливого". Коли говорять: "Де починається війна, там закінчується П.", то в даному випадку маємо справу з нормативним розумінням П., з якого випливає, що не кожен "політичний" режим є політичним. Не є такими тиранія, олігархія, диктатура, тоталітаризм, демократія в її популістських варіантах. Внутрішня П. перестає бути П., якщо ігноруються інтереси осіб, соціальних та етнічних груп чи всього суспільства (нації), тобто коли нав'язується воля однієї особи, групи осіб чи більшості М. іжнародна П. також перестає бути П., коли одна держава або група держав нав'язують силою свою волю іншим народам або державам. У цьому сенсі справедливим є вислів: "Де починається насильство, там кінчається П.". Варто зауважити, що з ціннісно-нейтрального розуміння П. (коли таке розуміння утверджують не як метод дослідження, а як принцип) випливає політичний нігілізм, що є поширеним явищем у посткомуністичних країнах (де П. часто розуміють як засіб утвердження групових інтересів). Але навіть у межах загалом демократичних течій політичної філософії (та відповідних ідеологій) різні теорії наголошують деякі відмінні аспекти в розумінні того, якою має бути мета П. та якими лівіють бути політичні технології Я. к правило, різні концепції П. відповідають різним концепціям держави: те, як розуміють мету та засоби П., залежить передусім від того, в чому вбачають призначення держави (див. держава).

В. Лісовий

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. політика — [поул’ітиека] -кие, д. і м. -иец'і Орфоепічний словник української мови
  2. політика — політика (полѢтика) наука, вміння, чемність, гречність, ввічливість Словник застарілих та маловживаних слів
  3. політика — ПОЛІ́ТИКА, и, ж. 1. Цілі й завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси; методи і засоби досягнення цих цілей і завдань. Словник української мови в 11 томах
  4. політика — ПОВЕДІ́НКА (сукупність чиїх-небудь вчинків, спосіб життя певної людини, людей), ДІ́Ї, ДІ́ЯННЯ, ПОВО́ДЖЕННЯ, ПОЗИ́ЦІЯ розм., РЕ́ЧІ розм., ПОСТУПУВА́ННЯ діал., ПОСТУ́ПКИ діал., ПОВЕ́ДЕННЯ діал.; МАНЕ́РИ, ОБХО́ДЖЕННЯ розм., ОБХО́ДИНИ розм., ПОЛІ́ТИКА розм. Словник синонімів української мови
  5. політика — рос. политика 1. Цілі й завдання, що їх ставлять суспільні класи, партії у боротьбі за свої інтереси; методи і засоби досягнення цих цілей і завдань. 2. Діяльність органів державної влади і державного управління, яка відображає суспільний лад і економічну структуру країни. Eкономічна енциклопедія
  6. політика — 1. цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків;... Універсальний словник-енциклопедія
  7. політика — полі́тика (від грец. πολιτικά – державна діяльність) цілі й завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси; методи і засоби досягнення цих цілей і завдань, а також діяльність органів державної влади й державного управління... Словник іншомовних слів Мельничука
  8. політика — ПОЛІ́ТИКА, и, ж. 1. Цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, а також із боротьбою за здобуття або утримання державної влади. Словник української мови у 20 томах
  9. політика — полі́тика іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  10. політика — Дипломатія, маневрування, (агресивна) геополітика, зн. політиканство. Словник синонімів Караванського
  11. політика — -и, ж. 1》 Загальний напрямок, характер діяльності держави, певного класу або політичної партії. || з означ. Напрямок діяльності держави або політичної партії у тій чи іншій галузі у певний період. Великий тлумачний словник сучасної мови
  12. політика — Політику можна визначити лаконічно як процес, в ході якого група людей, чиї погляди або інтереси на початковій стадії різняться, приймає колективне рішення стосовно згуртування групи загалом, що запроваджується як спільна лінія поведінки. Енциклопедія політичної думки
  13. політика — (англ. policy) – загальні орієнтири для дій і прийняття рішень. Економічний словник
  14. політика — політика: ♦ я до полі́тики не міша́юся (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  15. політика — Полі́тика, -ки, -ці Правописний словник Голоскевича (1929 р.)