розум

би́стрий на ро́зум. Здатний швидко міркувати; тямущий, кмітливий. Бистра на розум, вона розмовляла так жваво й дотепно .. що .. слухати її не можна було без зворушення і теплої посмішки (Я. Гримайло).

бі́дний (небага́тий) на ро́зум. Тупий, нетямущий. — Ой,— каже (Голота),— татарине, ой .. бородатий! Либонь же ти на розум небагатий: ще ти козака у руки не взяв, А вже за його й гроші пощитав (полічив) (Укр.. думи..).

бра́ти / взя́ти (собі́) на ум (на ро́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); (Конон:) Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́ти / взя́ти у (свій) ро́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́тися / взя́тися за ро́зум. Ставати розсудливішим, розумнішим; поводити себе розумно, діяти розсудливо. Я ніколи не розумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки беруться за розум, як їх вилаяти по-батьківському, того, може, що ще молоді? (Леся Українка); Пора б уже Андрієві й за розум братися (Д. Бедзик); (Виборний:) Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя.— Кого ж ти дожидаєшся? (І. Котляревський); // Починати серйозно займатися якоюсь корисною справою. Він заявив, що він починає вчитись.— Годі байдики бити, треба за розум братись (Г. Коцюба); Посадські люди за розум взялися. Крам іноземний з’явився на ярмарках (Н. Рибак).

ви́жити / вижива́ти з ро́зуму (з ума́). Від старості втратити здатність розумно мислити, реально сприймати дійсність. — На кладовищі, що за лоцманською церквою, три дні собі копав могилу. Батько та мати дивились і здвигували плечима: дід зовсім вижив з розуму (С. Чорнобривець); — Дурень (старий), зовсім вижив з розуму. Коли б він пішов у банк, йому б одразу сказали, що гроші фальшиві. Але він боїться з’являтися з тими грошима на людях... (Ю. Бедзик); Люди не звертали уваги на ті Уласові речі.— Старий став — з ума вижив (Панас Мирний); Клята Марія! Зовсім вижила з ума. Її (Стефу), жінку молоду, і як кажуть, нівроку, почала збивати на свій хлопський розум (Г. Колісник).

випи́тувати ро́зуму у кого і без додатка. Дізнаватися про що-небудь у когось або перевіряти чию-небудь обізнаність у чомусь. — Де ви мене в лісі бачили? Де? — з викликом глянув на полісовщика.— Дурний ти, мов колода, а не журишся. Гадаєш, розуму випитую? Ви біля мене вже порожняка мчали (М. Стельмах).

відбира́ти / відібра́ти ро́зум кому. 1. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. Вона (Рахіра) відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства (О. Кобилянська); Кого хоче Бог покарати, тому розум відбирає (П. Козланюк). 2. безос. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити, розуміти і сприймати. Розум мені відібрало, а коли став потроху оговтуватись, .. згадалось мені, що такі самісінькі очі, як у Петра Зосимовича Варави, бачив я і в тієї славної телички, за яку рідна жінка Мартоха позичила мене Дармограїсі (Є. Гуцало).

відбі́гти (відби́тися) ро́зуму (глу́зду). Стати божевільним; збожеволіти. Він був би розцілував їх (стрільців), але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що старий Матвій Шавала відбіг (не дай Боже) розуму (Мирослав Ірчан); У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що й з чортом злигався (Б. Антоненко-Давидович); (Штефан:) Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Я. Галан).

всі ро́зуми пої́сти. Стати дуже розумним. (Рябина:) Ще молоко на губах не обсохло, а воно гадає, що всі розуми поїло (І. Франко).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); (Маруся:) Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада). 2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); (Орест:) Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).

вчи́тися ро́зуму (уму́-ро́зуму). Набувати досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник).

глузд за ро́зум заверта́є (заверну́в) у кого і без додатка. Хто-небудь не може нормально мислити, діяти. — Чи ви од чаду, чи з похмілля? Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля, Чи глузд за розум завернув? (І. Котляревський).

голови́ (ро́зуму, ума́ і т. ін.) не прикла́сти. Не можна зрозуміти, збагнути, знайти причину чого-небудь, розв’язати, вирішити щось. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (М. Стельмах); Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її (Ярину) Єремія в поході? (П. Панч); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (В. Кучер). ро́зуму (ума́) не приложи́ти. Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі робити (Г. Квітка-Основ’яненко); (Олекса:) Я ума не приложу, що тут коїлось? (І. Карпенко-Карий).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

держа́ти (трима́ти) язи́к дале́ко від ро́зуму. Говорити що-небудь безглузде, непродумане. — А ти (Харитоне) язика далеко від розуму не держи! — вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити, після хвилювання (Ю. Смолич).

добра́ти (до) ро́зуму (глу́зду, то́лку, ума́ і т. ін.) у чому і без додатка. Додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок. Певні були (селяни), що ті (коноводи) не втечуть.., але не могли добрати розуму, як їх узяти (Б. Грінченко); Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його листа міг віднайти? (А. Головко); — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро (П. Куліш); // Незрозуміло. А воно й місто зараз — до ума не добереш: завод же стоїть і тютюнові фабрики — бастують робітники (А. Головко).

дово́дити / довести́ до ро́зуму (до ума́, до глу́зду). 1. кого і без додатка. Виховувати, ростити (про дітей). — Щоб вам (Галі і Чіпці), мої рідні, щасливо вік звікувати та своїх діток до розуму довести! (Панас Мирний); Тепла хвиля підмиває серце матері, як вода калину, щасливою сльозою очі криються: усіх же вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів (Укр.. присл..); Няньчить її й доглядає (ненька).., Обчісує й одягає, До глузду доводить (П. Гулак-Артемовський). 2. що. Здійснювати, успішно виконувати що-небудь, справлятися з чимсь. — Багацько таких, що на готовеньке зазіхають, та мало таких, що до ума що-небудь доводять (Л. Яновська); — Позичити (насіння) не штука,— відповів голова,— та дивіться, щоб до ума довели (М. Рудь). 3. кого. Наставляти, повчати кого-небудь. Параска ще довго корила хатніх, до ума доводила невістку (К. Гордієнко).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

ду́мка спа́ла / спада́є (на ро́зум) кому. Хто-небудь додумався до чогось. — Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Г. Квітка-Основ’яненко); Одній Марині спала думка на розум повернутися якнайшвидше додому (З газети); Хто б міг подумати, що .. доведеться воювати не лише з армією, а з цілою Росією. Ні, такі думки не спадали Наполеонові (П. Кочура).

жи́ти за́днім умо́м (ро́зумом). Правильно оцінювати свої дії та вчинки лише після їх звершення, здійснення. — І отак я все життя — заднім умом живу. Ну, чого я з дому поїхала?! І куди мене лиха година несе! (А. Головко).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

жи́ти чужи́м ро́зумом. Дотримуватися не власних, а чиїхсь поглядів, переконань і т. ін. — Ні, нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (А. Головко); (Алік:) Я хочу вчитися і буду вчитися. Щоб знати все, розумієте, все! Більше за вас, більше за всіх... за всіх отих безмозких нікчем, які живуть чужим розумом (Л. Дмитерко).

забіга́ти / забі́гти напере́д (впере́д). 1. Порушувати послідовність, логічний хід розповіді, викладу чого-небудь і т. ін. І ще... і ще одна причина не давала спати Касію. Та не будемо забігати наперед (І. Микитенко); А втім, додому Іван Іванович дійде тільки за якісь півгодини, і тому дозвольте забігти вперед і одрекомендувати його сім’ю (М. Хвильовий). 2. Робити що-небудь, намагатися дізнатися про щось передчасно, випереджаючи події. Захоплений, невтомний, він уперто перемагав труднощі, добре засвоював предмет, нетерпеливо забігав наперед, бажаючи більше знати (Г. Коцюба); Він (Андрій) не хотів знати про це (про розстріли) з двох причин: перша — страшно забігати наперед (І. Багряний). забіга́ти дале́ко (наперед) ро́зумом. (Юлія:) Ех, пане, занадто далеко ви своїм розумом забігаєте. Буде з вас і того, що досі сказала (І. Франко); (Хаїм:) Чи хоче пан, щоб я вже йому потанцював? (Пан:) Не забігай наперед розумом, щоб не звихнувся (М. Кропивницький).

загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко).

замути́ти го́лову (ро́зум) чию (чий), кому. Позбавити кого-небудь здатності логічно мислити, тверезо сприймати та оцінювати дійсність. Замутили любощі та ревнощі йому голову, запив-загуляв воїн і забув, по якій землі ходить (І. Волошин); — Прости, Рустеме, за ті необачні слова, що я досі писала й говорила. Шайтан замутив тоді мій розум (М. Коцюбинський).

зате́мнювати / затемни́ти свідо́мість (ро́зум) чию (чий), кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності реально сприймати дійсність. — Не дивувався б я, якби ця гадюча краса затемнила свідомість вісімнадцятилітньому отрокові (Юліан Опільський); Жах скував всі інші її почуття, затемнив розум (В. Собко).

зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, бі́ду і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці). Тамувати, приглушувати важкі почуття, думки, притупляти свідомість, надмірно вживаючи алкогольні напої. — Що ж робив він в ті скривджені дні? Може, в чарці затоплював лихо? (П. Воронько); І гарний сей чоловік, .. зате як загуляє, — роботу .. кинув та й розум затопе (затопить) в горілці (Панас Мирний). у ча́рці го́ренько топи́ти. Роби на других дні та ночі. На хвилю праці не засни; А візьме сум, заплачуть очі — У чарці горенько топи... (П. Грабовський). топи́ти го́ре в чому. Пива він не любив і топив своє горе в абстрактних розмовах про беззахисність людського кохання (Л. Первомайський).

затума́нювати / затума́нити го́лову (ро́зум, рідше о́чі) кому і без додатка. 1. Позбавляти кого-небудь ясності мислення, затьмарювати комусь свідомість. Злість усе не минала, затоплювала всі груди, затуманювала голову (В. Кучер); Страх затуманює очі, і горобець лякає заляканого зайця (М. Трублаїні); // Запаморочувати різким, п’янким запахом. У відкрите вікно війнули пахощі прив’ялого листя, дурманом затуманили голову гауптманові (Ю. Бедзик). нена́че затума́нило в голові́ ро́зум, безос. Як Стефан заколотився був їхати світ за очі, то Євстафієві неначе затуманило в голові розум (С. Чорнобривець). затума́нилося в голові́, безос. Затуманилося Остапові в голові. Не миле ніщо йому (К. Гордієнко). 2. Вводити в оману, дурити кого-небудь. І чого йому було з тими бандитами зв’язуватись? Що він, багач, дука? Підбили, голову затуманили чоловікові, пішов і сам не радий, і їй світ зав’язав (І. Цюпа); Намагався бай заплямувати нове будівництво, брехнею затуманити бідноті очі (О. Донченко).

збива́ти / зби́ти з ро́зуму (з глу́зду) кого. Зваблювати, спокушати, підштовхувати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, дівчину з розуму збив? (П. Грабовський); (Наталя:) То спитайте його: чи я йому що роблю? (Шкандибиха:) Буде й того... Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Панас Мирний).

з вели́кого ро́зуму, ірон. Необдумано, легковажно. Всілякі чутки і всякі люди баламутять теперечки громаду… Один баламутить по дурості своїй, а другий з великого розуму (М. Стельмах).

зво́дити / звести́ з ро́зуму (з ума́) кого. 1. Негативно впливаючи на психіку, викликати в когось почуття роздратування, гніву і т. ін.; доводити кого-небудь до божевілля. Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна (Панас Мирний); (Софія:) Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка (І. Карпенко-Карий). 2. Бути причиною невиважених, нерозумних вчинків. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (В. Гжицький); (Яцько:) Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочку, Бо зведе з ума! (М. Кропивницький). 3. Захоплювати, полонити кого-небудь; виклика́ти почуття великого кохання. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить (сина), і де вже йому тоді про інститут, про науку... (О. Гончар); Анничка своїм дзвінким і бентежливим сміхом та умінням літати на танцях метеликом від парубка до парубка звела з розуму багатьох (М. Івасюк); // Виклика́ти почуття захоплення, схвильованості, неспокою і т. ін. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої .. ночі! (І. Цюпа); // Спокушати. (Лицар:) Спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі... (Служебка:) А ти би як хотів? Звести з ума, та й кинути? Ти мудрий “без присяги”, це кожний захотів би! (Леся Українка). позво́дити з ума́ (про багатьох). Ми тут позводили з ума усіх наших хуторянок (І. Нечуй-Левицький).

з глу́зду (з ро́зуму) з’ї́хати (зсу́нутися, спа́сти і т. ін.). Збожеволіти, стати психічно хворим, несамовитим. — Ти що, з глузду з’їхав? — лається жінка (з чоловіком) (Нар. опов.); — Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю,— сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); — Схаменися, Миколо! Ти ж статечна людина: Ніколи не водилось такого за тобою, хлопець розсудливий, а зараз мов би з глузду з’їхав (М. Лазорський); — Та я бачу, що ви вже зовсім з’їхали з розуму, а не тільки трохи, як мені казали... (Ірина Вільде); — Немає в мене більше дочки, як Явдоха! А вона ще не зсунулася з глузду, щоб проти батька іти! (Панас Мирний); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); (Рябина:) Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко).

здоро́вий глузд (ро́зум). Тверезе розуміння, сприймання чого-небудь; розсудливість. Було в селі кілька вічних опозиціонерів.., але здоровий глузд наказував Аркадієві саме їх не чіпати (Ірина Вільде); Здоровий глузд підказував йому, що в місті не можна затримуватися ні на годину (В. Собко); Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про “відмирання” народної творчості (М. Рильський).

з дурно́го ро́зуму. 1. Не усвідомлюючи чого-небудь через молодість, недосвідченість і т. ін. (Сиклета:) ..Своєї землі ні борозни, ні ступня! Вийшла я з дурного розуму за безземельного (Грицько Григоренко); — Авжеж, яка я для них мати? Сиротами позалишала з дурного розуму, то немає мені прощення, їхня правда (Є. Гуцало). 2. Легковажно, не подумавши і т. ін. (Лизя:) Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити. (Гиря:) Ще що скажи з дурного розуму! (М. Куліш); Вона з дурного розуму вдарилася в лірику.. Владислав оцінить її натяки як чергове захоплення легковажної жінки (Л. Дмитерко).

зійти́ / схо́дити з ума́ (з ро́зуму, з глу́зду). 1. Стати психічно хворим, збожеволіти. Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада); Ти дала мені тільки розхитані нерви,— і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич); // Поводитися безглуздо, нерозумно. — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ’яненко); — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович). 2. за ким, рідше по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь. Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний); Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде).

з ро́зумом. 1. зі сл. жи́ти, роби́ти і т. ін. Так, як належить, як потрібно; обдумано. Апарат велика річ. Апаратом, та ще й з розумом, все можна зробити. Це вже був одвертий цинізм, і він не міг не обурити товаришку Люсю (М. Хвильовий); — Мені здається,— відрубав Несвітайло,— що й директиву треба виконувати з розумом (В. Вільний); 2. Такий, як належить. — З розумом фата (дівчина)! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (М. Коцюбинський). 3. Тямущий, розумний. Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Григорій Тютюнник); (Отаман:) Я ціную сміливість і відвагу їх батьків. Та й вони хлопці з розумом, нехай живуть (Легенди..).

крути́ти / покрути́ти мі́зками (мо́зком, голово́ю, ро́зумом і т. ін.). Думати, мислити, міркувати. Виходить, ще краще треба крутити мізками, щоб когось перехитрити (М. Стельмах); — Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить! (І. Нечуй-Левицький).

ку́рячий (коро́ткий) ро́зум у кого і без додатка, зневажл. Хто-небудь розумово обмежений, неспроможний тверезо мислити. — Правду казавши, я мала його (Лордена) за розумнішого чоловіка, а тепер переконуюсь, що в нього курячий розум (О. Кобилянська); — Яка уже бісова натура! Недаром кажуть: “Волос довгий, та розум короткий” (Панас Мирний).

макі́тра ро́зуму в кого, жарт. Хтоcь розумний, розсудливий, кмітливий і т. ін. — Ловко зметикував (бригадир).., в нього макітра розуму! (Ю. Яновський). до́бра макі́тра ро́зуму. — Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (І. Нечуй-Левицький).

ма́ти ро́зум (у голові́). Бути кмітливим, розумним, розважливим і т. ін. Коли ти маєш Перли, То й розум май І перед Свинями не розсипай (Л. Глібов); — Я не сказав би, — кохати не заборониш… Але ж батьки повинні мати розум у голові — то річ інша (Ю. Яновський); // Не робити необдуманих вчинків. Дорога кепська: чи саньми, чи возом — не розбереш. Подекуди й човном Не вадило б… Розумні — майте розум, Сидіть удома (М. Рильський).

ма́ти свій ро́зум (у голові́). 1. Діяти по-своєму, на власний розсуд, незалежно від інших. Людей питай, а свій розум май (М. Номис); (Робітник:) Ти гадаєш, небоже, що то мала робота — сімсот овець! Адже то живе, адже то кожде (кожне) свій розум має (І. Франко). 2. для чого і без додатка.Приймати самостійно рішення, вважаючи їх правильними. Волосний сказав, що Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (І.Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); (Дрейсігер:) Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ((до́брому) ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав (горобчик) та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж (мати) сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

на ро́зум кво́лий. Розумово обмежений, недоумкуватий. Царський (син) серцем був, як звір.. Незугарний, низькочолий І на розум вельми кволий (Л. Первомайський).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на (до́брий) ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони (дочки) ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

не по́вно ро́зуму (ума́) у кого. Хто-небудь розумово обмежений, не може правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — Хіба ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була?..— І справді,— вхопився пан за те слово,— не повно в неї ума було! (Марко Вовчок).

не прибра́ти глу́зду (ро́зуму, ума́ і т. ін.) щодо чого. Не знайти якогось певного рішення; не збагнути чогось. — Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан (І. Котляревський); (Дзюба:) Коли б ти знала, Лесечко, яке мене лихо спіткало. Розуму не приберу, що й робити (І. Кочерга); (Кіндрат Антонович:) Я вже й ума не приберу, як на це діло дивитись (М. Кропивницький).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); (Одарка:) Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона (Горпина) стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не спо́вна́ ро́зуму. Дурний. — Кому вони (військові заняття) потрібні? — скипів полковник, ще думаючи, що новоприбулий або насміхається над ними, або не сповна розуму (М. Стельмах).

неспо́вна́ ро́зуму. Розумово обмежений, ненормальний і т. ін.; дурнуватий. — Нічого не можу збагнути, ти або хворий, або несповна розуму, або просто граєш чергову комедію,— вже гнівалась Ганка (В. Собко); Вона була — немов несповна розуму. Накручувала на руку косу, дивилася осклянілими очима в куток (Ю. Мушкетик); — Еге, згадають!.. — неусмішлива Григорівна пробує всміхнутися. — Скажуть: От баба, несповна розуму, задурно хату віддала” (С. Журахович).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони (багатії) будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); (Семен:) Ти даремно ображаєш Оксану. (Андрій:) Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

па́морочити / запа́морочити го́лову (ро́зум, свідо́мість і т. ін.). 1. Позбавляти кого-небудь здатності чітко мислити або заважати тверезо і реально сприймати щось. Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка). Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (С. Воскрекасенко); // Виклика́ти стан, схожий на сп’яніння; п’янити. Їй (весні) додають сили й краси не самі солов’їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Ю. Смолич). 2. кому. Зваблювати кого-небудь, закохувати у себе. — Що з тобою сталося Тетяно?.. Бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (С. Добровольський). 3. чим. Зацікавлюючи кого-небудь чимсь, ошукувати, обманювати, розраховуючи на наївність, довірлівість і т. ін. — Так ось що,— Ковалів підійшов до Батури впритул,— не обіцяйте їм золотих гір. Не паморочіть голови великими надіями, .. не кожну річку можна відновити (М. Чабанівський).

пита́ти ро́зуму в кого. Сподіватися на розумні дії кого-небудь, на чиюсь розважливість і т. ін. Одважилось (щеня) вхопить Шматок м’ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився — мовчить, Бо у щеняти якого розуму питати?.. (Л. Глібов).

пита́тися чужо́го ро́зуму. Звертатися до кого-небудь за настановою, порадою. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Укр.. присл..).

поверта́ти / поверну́ти (свої́м) ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла (Галя) сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

потьма́рити ро́зум (ум, мо́зок і т. ін.) чий, кому і без додатка. Позбавити кого-небудь чіткості сприйняття, розуміння і т. ін.; запаморочити когось. (Лицар:) Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила (Леся Українка); Хвилювання потьмарило мозок, він (Харкевич) мало не зірвався і ледве встиг перехопитися за інший гак (на стіні) закляклою рукою (С. Голованівський).

прийти́ / прихо́дити в го́лову (на ро́зум, на ум і т. ін.) кому, що. 1. перев. безос. Задумати, вирішити щось зробити (про плани, дії і т. ін.). Йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (С. Васильченко); Складав старий стіжок соломи за хлівом, цілий день старався і вже вершити почав, як прийшло йому в голову чогось у хату сходити (Григорій Тютюнник). 2. З’явитися, виникнути (про думки, здогади і т. ін.). О зміні (про зміну) годин і о їх порядку (про їх порядок) не мав (Тимофій) найменшого поняття, тому ляпнув мені першу-ліпшу цифру, котра прийшла йому на розум (Г. Хоткевич); Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); // Згадатися, пригадатися. Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок).

прихо́дити / прийти́ до ро́зуму. Ставати розумним, кмітливим, розважливим і т. ін. От і почав наш горобчик до розуму приходити,— годі сваритися! (Леся Українка); // Ставати старшим, дорослішим, досягати певного віку. Кожній дитині він (батько) справляв примірник Біблії, коли та (дитина) приходила до розуму (М. Грушевський).

ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли (звикли) бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися (почувши), що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся (художник), відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь (по картині) .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).

розкида́ти / розки́нути ро́зумом (умо́м, мі́зками, голово́ю і т. ін.). 1. Напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища. Чого він тільки не робив, як не розкидав своїм розумом..— ніщо не помагало! (Панас Мирний); Невже ти не можеш нічого зробити?.. Ану ж бо розкинь розумом, ти ж міцний хлопець (М. Ю. Тарновський); Присіли го (його) довги (борги), так нема що казати… Розкидав тепер головою на всі боки (Г. Хоткевич). 2. Думати, розмірковувати над чимось. Ми з моїм приятелем-італійцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зроблені дзиґарі на баштах, і .. самі наважились зробити такий годинник, тільки маленький (М. Коцюбинський); Хто вона така (Марта), щоб я нею милувалася? Артистка? Хазяйка? Та у неї і хвоста в хліві нема, не те що корови. ..Тепер візьміть і розкиньте умом: чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі .. на все село?.. (І. Рябокляч); Ми ліниві думкою і не хочемо розкинути мізками, чому такий популярний двотомний роман В. Малика “Таємний посол” (З газети).

ро́зуму не позича́ти кому. Хто-небудь дуже розумний, тямущий. Ще рік і вона закінчить текстильний інститут, буде працювати на фабриці. Видно й тепер дочці не позичати розуму (П. Автомонов).

спа́сти (сплисти́) з ро́зуму. Збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); (Рябина:) Чи ти, старий, здурів, Чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко). з ро́зуму спа́стися. З ледащим (ледачим) спознався — з розуму спався (Укр.. присл..).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — (Брати) не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сповна́ ро́зуму. Уживається для вираження здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. — Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму..? (М. Коцюбинський).

стра́титися ро́зуму. Збожеволіти. Боронь Боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (С. Чорнобривець).

схо́дити з ума́ (з ро́зуму) за ким, по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись кимось, чимось. Панянки з ума сходили по його красі (Панас Мирний).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те (минуле), то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

увійти́ у ро́зум. Досягти інтелектуального та повного фізичного розвитку; стати дорослим. Хоч ми й тут лісову хатку опорядкували собі гарненько — є в нас і криничка глибоченька, маємо і городчик, і пашні трохи… — усе гаразд, усе добре, та не батьківщина, що там родилась і хрестилась, молодою співала, увійшовши у розум, горувала… (Марко Вовчок).

ум за ро́зум захо́дить / зайшо́в у кого. Хто-небудь втрачає здатність тверезо, розумно діяти. — В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (І. Нечуй-Левицький).

чи при (не, в) (своє́му) ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. (Матушка гуменя:) Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); (Мальванов:) Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).

як (мов, на́че і т. ін.) всі ро́зуми пої́сти. Уживається для підсилення ознаки; дуже, надто, занадто. Мудрий, як би всі розуми поїв (М. Номис); Наші — такі всі розумні, наче всі розуми поїли (Марко Вовчок).

як (мов, нена́че і т. ін.) ро́зум розгуби́ти. Втратити здатність діяти обдумано, помірковано. На те лихо неначе розум розгубив він на порозі при зустрічі з графинею (Іван Ле).