розум

РО́ЗУМ, у, ч.

1. Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об’єктивну дійсність.

Розум — скарб людини (Укр.. присл.., 1963, 318);

Коли наш розум має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має йти назад і приймати те, що відкинув давно наш народний гумор..? (Л. Укр., VIII, 1965, 245);

[Xаненко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Фр., XIII, 1954, 364);

Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією… (Вишня, День.., 1950, 12);

Розум і почуття людини невіддільні одне від одного. І тому інтелектуальну сторону публіцистики не можна розглядати без зв’язку з емоціональною (Ком. Укр., 6, 1967, 68);

// з означ. Певний склад, характер мислення.

— Ой, Іване,.. Хіба в тебе розум дівочий, що вповав на теперішнії часи, а що буде послі [потім], не подумав (Вовчок, І, 1955, 26);

Це був актор [М. Кропивницький] стихійного темпераменту і величезного аналітичного розуму (Збірник про Кроп., 1955, 324);

В Адаменка був гострий розум, план.. бою цілком постав у його голові (Ю. Янов., II, 1958, 253);

Партійна організація оточує увагою й піклуванням новаторів виробництва, людей допитливого розуму (Ком. Укр., 12, 1963, 63);

// Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.

Коли б той розум наперед, що потім! (Укр.. присл.., 1963, 320);

Якби наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі! (Рудан., Тв., 1956, 143);

— Щоб машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого (Мирний, IV, 1955, 245);

Недарма в народі кажуть: «Хліб живить тіло, а книга — розум» (Вітч., 4, 1967, 169).

◊ Би́стрий на ро́зум див. би́стрий;

Бі́дний на ро́зум — те саме, що На ро́зум небага́тий хто ( див. небага́тий); Бра́тися за ро́зум див. бра́тися;

Взя́тися (узя́тися) за ро́зум — почати жити, діяти розумно, як слід.

[Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя.— Кого ж ти дожидаєшся? (Котл., II, 1953, 20);

Чіпка пішов, Грицько з Христею завели розмову про його..— Молодий був, дурний, а постаршав, за розум узявся,— одказує Христя (Мирний. І, 1949, 355);

Вижива́ти (ви́жити) з ро́зуму див. вижива́ти;

Держа́ти (ма́ти) ро́зум у (в) голові́ (голі́воньці) — бути розсудливим, розважливим.

Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Гл.);

Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (Н.-Лев., II, 1956, 339);

Добира́тися до ро́зуму див. добира́тися¹;

Добра́ти [до] ро́зуму — те саме, що Добра́ти ді́ла (ума́, то́лку, глу́зду і т. ін.) ( див. добира́ти).

Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його [листа] міг [знайти]? (Головко, II, 1957, 143);

До́брий ро́зум див. до́брий;

Добува́ти (добу́ти, доско́чити і т. ін.) ро́зуму — те саме, що Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) ( див. набира́тися).

Хлопчика опекун [опікун] віддав у бурсу розуму добувати (Мирний, І, 1949, 371);

— Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багачі, хай ще бідні розуму доскочать! (Кос., Новели, 1962, 93);

Дово́дити (довести́) до ро́зуму:

а) (кого) див. дово́дити;

б) (що) те саме, що Дово́дити (довести́) до пуття́ (до ладу́) ( див. дово́дити).

— Не скупись, Овраме,— пристає Лушня: — ми тобі його [жито] вимолотимо, до розуму доведемо (Мирний, І, 1949, 267);

[До] ро́зуму дохо́дити (дійти́) див. дохо́дити;

[До] ро́зуму подохо́дити див. подохо́дити;

Дохо́дити (дійти́) свої́м (вла́сним) ро́зумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь.

Карпо Свербивус.. дивився на все надто серйозно і намагався дійти до всього своїм розумом (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 344);

Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки свої докласти (Веч. Київ, 2. XII 1971, 2);

Дурни́й ро́зум див. дурни́й;

Жи́ти свої́м (чужи́м) ро́зумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін.

— Ти своїм розумом живеш?.. Але як? — закричав старий і сердито заворушив бородою (Тют., Вир, 1964, 76);

— Нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (Головко, II, 1957, 502);

З вели́кого ро́зуму, ірон.— необдумано, нерозумно;

З дурно́го ро́зуму див. дурни́й;

З ро́зумом:

а) розумно, як слід (жити, робити і т. ін.).

З хмелем треба з розумом жити (Номис, 1864, № 11455);

— З Глибокої Долини теж є нам чому повчитися. Аби тільки з розумом. От перша наука така, братця,— що ждати треба ворога не тільки з-за горба із степу, а з-за кожного рогу (Головко, ІІ, 1957, 328);

б) (хто) тямущий, розумний.

Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Тют., Вир, 1964, 25);

в) (що) такий, як треба, як належить.

— З розумом фата! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (Коцюб., І, 1955, 235);

Зроста́ти ро́зумом див. зроста́ти;

[І] ро́зуму не стає́ (не ста́ло, не ста́не) у кого — не вистачає (не вистачило, не вистачить) у кого-небудь знань, уміння, здібностей.

— Іди, тебе обрали на кошового!.. — Та в мене і розуму не стане на таке діло,— відступив трохи Кирдяга (Довж., І, 1958, 234);

Коро́ткий ро́зум див. коро́ткий;

Ку́рячий ро́зум — те саме, що Коро́ткий ро́зум ( див. коро́ткий).

[Xаритошка:] Наука говорить: у здоровому тілі — здоровий дух.. [Куць:] А я чув інакше: сила воляча, а розум курячий (Мам., Тв., 1962, 436);

Макі́тра ро́зуму див. макі́тра;

Ма́ти свій ро́зум — жити, діяти самостійно, дотримуватися своїх поглядів на кого-, що-небудь.

Людей питай, а свій розум май (Укр.. присл.., 1963, 322);

Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) див. набира́тися;

Наво́дити (навести́) на ро́зум див. наво́дити;

Навча́ти добру́ і ро́зуму див. добро́;

На ро́зум кво́лий див. кво́лий;

На ро́зум наверта́ти див. наверта́ти;

На ро́зум небага́тий див. небага́тий;

Наставля́ти (наста́вити) на [до́брий] ро́зум див. наставля́ти²;

Не з твої́м (мої́м і т. ін.) ро́зумом роби́ти що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь.

Не з її розумом, тонким та гнучким, руйнувати було ту башту кріпкої волі… (Мирний, І, 1949, 399);

Не по́вно ро́зуму у кого — те саме, що Неспо́вна́ ро́зуму ( див. неспо́вна́); Неспо́вна́ ро́зуму див. неспо́вна́;

Пита́ти ро́зуму див. пита́ти;

Пита́тися чужо́го ро́зуму — звертатися до кого-небудь за настановою, порадою, як жити, діяти і т. ін.

Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Укр.. присл.., 1963, 321);

Поверта́ти (поверну́ти) [свої́м] ро́зумом див. поверта́ти¹;

Прикла́сти (приложи́ти) ро́зум — зрозуміти, збагнути.

Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 285);

Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі й робити! (Кв.-Осн., II, 1956, 217);

Приро́дний ро́зум — закладена від народження здатність людини мислити.

[Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум (Корн., Калин. гай, 1950, 43);

Прихо́дити (прийти́) до ро́зуму див. прихо́дити;

Ро́зуми пої́сти див. поїда́ти;

Ро́зумом висо́кий хто — хтось дуже розумний.

— Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро (П. Куліш, Вибр., 1969, 166);

Ро́зумом зрі́лий хто— хтось має великий життєвий досвід; мудрий.

Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив, Розумом зрілий і віком (Зеров, Вибр., 1966, 325);

Ро́зуму випи́тувати у кого — дізнаватися про чиїсь знання в якійсь галузі.

— А ще як, Василинко, можна взяти добрий взяток [меду]?.. — Дядю, а ви не смієтесь з мене? Ви ж, десь-то, все знаєте, а в мене розуму випитуєте?— прокидається в дівчинки недовіра (Стельмах, II, 1962, 79);

Ро́зуму вчи́тися (учи́тися) — набиратися досвіду, уміння, знань.

— Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Тют., Вир, 1964, 214);

Ро́зуму не позича́ти кому — хто-небудь дуже розумний, тямущий.

— Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добр., Очак. розмир, 1965, 406);

Ро́зуму пала́та див. пала́та;

Ро́зуму (уму́-ро́зуму) вчи́ти (учи́ти) кого — давати кому-небудь настанови, поради, як треба жити, діяти за тих чи інших обставин.

Марта ще молода; ще Марту треба розуму вчить (Вовчок, VI, 1956, 249);

Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити, щоб мовчала,.. не в своє діло не лізла (Григ., Вибр., 1959, 113);

Свої́м ро́зумом — самостійно.

— Зметикуй своїм розумом: робітник тепер — господар життя (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 5);

Стари́й (старе́чий) ро́зум — здатність мислення і пізнання, як у старої людини.

Хоч і молодий ще, а старечий розум має (Укр.. присл.., 1963, 320);

Те́мний ро́зум — здатність мислити, характерна для неосвіченої або розумово обмеженої людини.

Тітки пороззявляли роти. Вони полякались. В них розум був такий темний, як і в сільських бабів (Н.-Лев., II, 1956, 68).

2. Те саме, що ми́слення 1.

Розум.. є мисленням, яке свідомо чи несвідомо керується певними світоглядними принципами, певним баченням світу (Наука.., 7, 1971, 40);

Активність розуму слід розглядати як органічний, нерозривний зв’язок його з цілеспрямованою діяльністю людини, з працею, з виробничими процесами (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 404);

Білява людина,.. схилившись плечем на стіну, метикувала. Її розум, як губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу цих всіх речень окремі моменти (Досв., Вибр., 1959, 280);

[Гаврило:] Щоб витлумачити знак, який узрів я, велике напруження розуму і серця потрібне (Корн., І, 1955, 230);

// Нормальний стан мислення, психіки людини.

А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай!..» І розум в голові покривсь чудним туманом… (Гл., Вибр., 1951, 142);

В його карих очах світився розум, в погляді промайнула тяма (Н.-Лев., VII, 1966, 268);

Як мандрівник, що зібрався в дорогу, сіла [Тайах] до книжки.. Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння (Ю. Янов., II, 1958, 143);

// перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість.

Хоч він і говорив, що у нього все сім раз одміряно, але як людина тверезого розуму, він припускав, звичайно, можливість всяких ускладнень та несподіванок (Головко, II, 1957, 567);

— Заспокойтеся. Вам потрібний холодний розум, на вас відповідальність за долю людей (Ю. Янов., І, 1954, 200);

// розм. Інстинкт тварини;

// розм. Норов, характер поведінки тварини.

Наче нитка в’ється [дорога] понад кручі.. Кінь гуцульський тут господар повний. Тут показує увесь свій розум (Фр., XIII, 1954, 331).

◊ Бра́ти (взя́ти, узя́ти) ро́зумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін.

— А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати [гетьманувати] (П. Куліш, Вибр., 1969, 56);

Бра́ти (взя́ти, узя́ти) [собі́] на ро́зум — мати на увазі, усвідомлювати, запам’ятовувати.

[Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люде вчені, котрі про все, що коїться промеж людьми, довідуються і записують у книги (Кроп., III, 1959, 211);

Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум (Кв.-Осн., II, 1956, 473);

Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, погуби́ти, стра́тити, тра́тити, утра́тити і т. ін.) ро́зум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним.

Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить.., як той Марко по пеклу (Ю. Янов., II, 1954, 162);

З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини.., 1968, 41);

— Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (Н.-Лев., III, 1956, 359);

[Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Л. Укр., II, 1951, 28);

Глузд за ро́зум заверну́в див. глузд;

За́днім ро́зумом жи́ти див. за́дній;

Зайти́ за ро́зум див. захо́дити;

Замути́ти ро́зум див. замути́ти;

Зате́мнювати (затемни́ти) ро́зум див. зате́мнювати;

Зато́плювати (затопля́ти, затопи́ти) ро́зум у ча́рці (горі́лці) див. зато́плювати²;

Затума́нювати (затума́нити) ро́зум див. затума́нювати;

Заши́ти ро́зум див. зашива́ти;

Збива́ти (зби́ти) з ро́зуму див. збива́ти;

Звихну́тий ро́зумом (з ро́зуму) див. звихну́тий;

Звихну́тися ро́зумом (з ро́зуму) див. звихну́тися;

Зво́дити (звести́) з ро́зуму див. зво́дити;

Здоро́вий ро́зум — те саме, що Здоро́вий глузд ( див. глузд).

Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про «відмирання народної творчості» (Рильський, III, 1956, 142);

Май ро́зум! — уживається у знач. спонукання до мислення.

Вгорі над кручею вибухає снаряд, і безсилі осколки хурчать над головою..— Е, май розум! — гукає Хома, розважаючи всю роту,— куди ти стріляєш? Чого ти хочеш? (Гончар, III, 1959, 54);

Не ва́шого (твого́, його́ і т. ін.) ро́зуму ді́ло див. ді́ло;

[Не] при [своє́му (свої́м, до́брому і т. ін.)] ро́зумі — (не) в нормальному психічному стані.

[Матушка гуменя:] Що то старий чоловік, що то при розумі доброму (Мирний, V, 1955, 110);

Він тоді був не при своєму розумі (Барв., Опов.., 1902, 282);

— Це дурний Тодосик,— догадався дід. — Від народження не при своєму розумі (Донч., VI, 1957, 61);

Па́морочити ро́зум див. па́морочити;

Поверта́ти (поверну́ти) [свої́м] ро́зумом див. поверта́ти¹;

Позбу́тися ро́зуму див. позбува́тися¹;

Позво́дити з ро́зуму див. позво́дити;

Прихо́дити (прийти́) на ро́зум див. прихо́дити;

Ріша́тися (ріши́тися) ро́зуму див. ріша́тися;

Розкида́ти (розки́нути) ро́зумом див. розкида́ти²;

Ро́зум бог (го́сподь, страх і т. ін.) відбира́є (одібра́в, відня́в і т. ін.) кому; Ро́зум десь ді́вся (одібра́ло і т. ін.) у кого, кому — хто-небудь втратив здатність нормально, логічно мислити.

[Євдокія Корніївна:] Що це з тобою сьогодні сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся? (Н.-Лев., IX, 1967, 222);

Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі, Підпара не боявся нічого (Коцюб., II, 1955, 97);

Ро́зум тьма́риться (тьма́рився, потьма́рився, га́сне, му́титься, тумані́є і т. ін.) кому, у кого; Ро́зум потьма́рило (помути́ло) що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення.

Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (Стельмах, II, 1962, 211);

Стис мені серце холод льодовий,.. розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Л. Укр., IV, 1954, 118);

— Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють… (Мирний, І, 1949, 363);

Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445);

Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 315);

Спада́ти (спа́сти) на ро́зум кому — те саме, що Прихо́дити (прийти́) на ро́зум кому ( див. прихо́дити).

Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Кв.-Осн., II, 1956, 400);

Спада́ти (спа́сти, спли́сти і т. ін.) з ро́зуму — збожеволіти.

Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Гл., Вибр., 1951, 6);

[Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Фр., IX, 1952, 388);

Стра́титися ро́зуму; Стеря́тися ро́зумом — збожеволіти.

Боронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорн., Пісні.., 1958, 45);

Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Вільде, III, 1968, 225);

Схо́дити (зійти́) з ро́зуму див. схо́дити;

Чи ти (він, вона́) при [в (не в) своє́му (свої́м)] ро́зумі (ро́зумові)?; Чи ти (він, вона́) сповна́ ро́зуму (з ро́зумом)? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано.

[Матушка гуменя:] Свят! Свят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Мирний, V, 1955, 93);

[Мальванов:] Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (Коч., II, 1956, 47);

Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе. — Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина і вислизнула з його рук (Стельмах, І, 1962, 536);

— Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму? (Коцюб., І, 1955, 302);

«Отак, боса, в опорках?» Давид занепокоївся: «Та чи ти, дівчино, з розумом? Біжи, біжи прямо на піч» (Головко, II, 1957, 181).

3. розм. Зміст, значення чого-небудь.

Невже не можна краще писати?.. А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Мирний, V, 1955, 377);

// Доцільність, сенс у чому-небудь.

Бесіди багато, а розуму мало (Номис, 1864, № 13028);

Який тут розум — землю рить Та розкидать пашню без діла? (Гл., Вибр., 1951, 29).

4. перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями.

В зеленому ханському наметі сидить Богдан, похиливши голову.. Хан держить в неволі розум України (Н.-Лев., III, 1956, 308);

Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 416);

В. І. Ленін створив партію, яка втілила в собі розум, честь і совість епохи (Ком. Укр., 2, 1970, 9).