Лабріола Антоніо

(1843-1904) — Італійський філософ-марксист. Лабріола народився в Південній Італії і вчився у гегельянця Бертрандо Спавенти (Spaventa) у Неапольському університеті. В основному він відомий як перший марксист-гегельянець, хоча Віко, Спіноза і філософія Гербарта були для його інтелектуального розвитку однаково важливі. Він був першим, хто за тридцять років до публікації “Ранніх творів” Маркса (див. Маркс) наголосив на ролі свідомості і практики (praxis) у марксизмі і критикував еволюціоністський матеріалізм свого співвітчизника, теж марксиста, Archille Loria. Основні праці Лабріоли: “В пам’ять про маніфест комунізму (1895), “Про історичний матеріалізм” (1896) і “Про соціалізм і філософію” (листи до Сореля, 1897). Жодна з цих праць не є системаичним трактатом; скоріше, вони є “попереднім поясненням до матеріалістичної концепції історії. Перші два твори, опубліковані у Франції Сорелем (Sorel) (див. Сорель) і в Італії GROCE (Кроче), стали класикою марксистської літератури, були схвалені Енгельсом, Плєхановим і Леніном (див. Ленін), що викликає сумніви щодо правильності їх розуміння праць Лабріоли). Головний внесок Лабріоли – критика неприхованого детерміністського тлумачення Маркса. Зокрема, він критикував точку зору, навіяну дарвіністами, яку обстоювали Loria i Enriko Ferri. Вони ідентифікували прогресивний розвиток засобів виробництва з динамікою природньої еволюції. Як і Віші (Віко)(in Vician manner) він відокремлював вивчення світу природи від світу людини, так як останній є продуктом свідомого моделювання, першого за допомогою праці з метою розробки штучного довкілля. Так само він не сприймав загальновідому тезу Маркса, що економічне середовище визначає інституції і свідомість. Він часто цитував Енгельса. Енгельс застерігав, що економіка є визначальним фактором тільки “в остаточному аналізі”. Але Лабріола ставив під питання взагалі всю модель “база-надбудова”. Він доводив, що марксизм є неодмінно практичною філософією. Практика означає свідоме переформування природи і створення історії за допомогою розумової і фізичної праці. Революція не є просто наслідком прогресивних змін в економічному середовищі. Вона може відбутися тільки якщо пролетаріат свідомо створить необхідні матеріальні умови й організується таким чином, що уможливить перехід до нового національного способу виробництва. Хоча Лабріола був за поступове здійснення соціо-етичних реформ, він критикував і реформізм Тураті та Жореса, і ревізіонізм Бернштейна, який, на думку Лабріоли, хотів лише поліпшити буржуазний капіталізм, а не сприяти розвитку свідомості пролетаріату. Так само він не сприймав волюнтаризм Сореля і Кроче, які, на його думку, відокремлювали політичні ідеали соціалізму від матеріалістичної концепції історії. Останні твори Лабріоли були гострою полемікою проти них. Його праця мала великий вплив на Грамші.