воля

ВО́ЛЯ, і, ж.

1. тільки одн. Одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки.

Розрізнюємо кілька головних об’явів душевного [духовного] життя: .. волю, тобто можливість звернення наших фізичних чи духовних сил в якімсь однім напрямі (Фр., XVI, 1955, 260);

Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято (Коцюб., І, 1955, 364);

Він зусиллям волі подавив у собі те бажання (Цюпа, Назустріч.., 1958, 59);

// Прагнення досягти своєї мети; рішучість.

Наполегливість, воля — усе на путі переможе — І гірські перевали, і хащі, й глибокі моря (Криж., Під зорями.., 1950, 28).

2. Бажання, хотіння.

Якби її воля, привчилася б і письма (Кв.-Осн., II, 1956, 312);

— Хай іде своїм власним шляхом! Це — його воля, його право (Донч., V, 1957, 467);

// Вимога, наказ.

— У мою хату вступив — мою й волю чини, — промовив він (Мирний, І, 1954, 161);

Накажи йому Ларивон голими руками вигребти жар із горна, — Іванко, не задумуючись, кинеться виконувати волю старшого брата… (Руд., Остання шабля, 1959, 16).

Во́лити во́лю див. во́лити;

Во́ля ва́ша (твоя́) — як хочете (хочеш), як бажаєте (бажаєш);

З до́брої (по до́брій) во́лі — без примусу, добровільно.

Ніхто з доброї волі землі не дасть (Коцюб., II, 1955, 67);

Не підеш по добрій волі, то підеш по неволі (Номис, 1864, № 1058);

Лю́ди до́брої во́лі — ті, що бажають народові добра, миру;

Оста́ння во́ля чия — бажання, розпорядження, висловлене перед смертю; заповіт.

Бійці виконували останню волю свого героя (Кач., Вибр., 1953, 323);

По [свої́й і т. ін.] во́лі:

а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням.

Тут всі по волі забавлялись, Пили, іграли, женихались (Котл., І, 1952, 115);

б) за власним, бажанням, без примусу.

[Лукаш:] По волі ж і піду, як тільки схочу, ніхто нічим мене тут не прив’яже! (Л. Укр., III, 1952, 239).

◊ По во́лі — нево́лі; По во́лі чи по нево́лі — так чи інакше; все одно.

По волі — неволі Найду свою долю! (Шевч., І, 1951, 162).

3. Право розпоряджатися на свій розсуд; влада.

Еней кричить: — Моя тут воля (Котл., І, 1952, 164);

З них один промовив: — Браття! Часу маєте доволі, Щоб Бертольда покарати. Він же й так у вашій волі (Л. Укр., I, 1951, 376);

// Дозвіл, згода, рішення.

— А їдучи, прийшлось би брати і жінку, і діточок; а сього без начальства та без їх волі не можна (Кв.-Осн., II, 1956, 130);

Йон хутко довідався про батькову волю (Коцюб., I, 1955, 246).

◊ Віддава́тися (відда́тися) на во́лю кому, чому — давати можливість кому-, чому-небудь володіти, розпоряджатися собою.

Він віддався на волю своїм думкам (Мирний, І, 1954, 357);

Во́ля дру́ку — право вільно висловлювати в пресі свої думки, ідеї.

Ми дістали врешті закон про волю друку (Коцюб., III, 1956, 285);

Во́льному во́ля — як собі хочеш (хочете).

— Не хочеш говорити — вольному воля (Коцюб., 1, 1955, 301);

Ма́ти во́лю над ким— вільно ким-небудь розпоряджатися; впливати на когось.

Одна ще Галя має над ним волю: він її все ще кохає й поважає (Мирний, І, 1954, 285);

Пуска́ти (пусти́ти) на во́лю що — перестати чим-небудь керувати, що-небудь свідомо спрямовувати; пускати напризволяще;

Своя́ во́ля кому — хтось має право робити що-небудь на свій розсуд.

— Він ще й рад буде, щоб збути нас і щоб тут йому своя воля була з Тимохою поратись (Кв.-Осн., II, 1956, 258).

4. Відсутність обмежень; привілля.

І пташкам воля, в чистім полі І пташкам весело літать (Шевч., II, 1953, 100);

Хай погуляє дитина. Тільки їй волі, поки в мами та в тата (Коцюб., II, 1955, 14);

// Особисте життя вдома (на противагу військовій службі, перебуванню в навчальному закладі закритого типу тощо).

— Завтра ж йому лоб забриють, так поспішає сьогодні нагулятись, щоб було чим волю спом’янути (Кв.-Осн., II, 1956, 291).

Дава́ти (да́ти) во́лю кому, чому — не обмежувати когось у діях, у виявленні почуттів, не стримувати своїх почуттів.

Вона дала велику волю своїй невістці (Барв., Опов.., 1902, 224);

Не міг дати волю своїм почуттям (Кучер, Чорноморці, 1956, 406);

На во́лі:

а) не в приміщенні.

Ходжу я на волі — не дишу, а несито ковтаю свіже повітря (Коцюб., І, 1955, 466);

б) будучи неув’язненим, вільним; протилежне у неволі.

Краще на волі на вітці, чим у неволі в золотій клітці (Укр.. присл.., 1955, 293);

в) без будь-яких обмежень.

Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням! (Вовчок, І, 1955, 104);

г) будучи звільненим від кріпацтва.

І сниться їй той син Іван.. Уже не панський, а на волі (Шевч., II, 1953, 287);

На во́лю:

а) назовні.

Тим запеклим душам треба було десь дівати свою силу, що пручалася, рвалася на волю (Мирний, II, 1954, 286);

б) поза межі в’язниці.

Джерю випустили з тюрми на волю (Н.-Лев., II, 1956, 261);

По во́лі — поза приміщенням, надворі.

— Де та доля пишається? Чи то в шинках з багачами?.. Чи то в полі на роздоллі 3 вітром віється по волі? (Шевч., II, 1953, 294).

◊ Дава́ти (да́ти) во́лю нога́м — швидко бігти, пускатися навтікача.

Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злючий та недобрий, — і не чекала довго. Дала ногам волю та до лісу (Фр., IV, 1950, 86);

Дава́ти (да́ти) во́лю рука́м:

а) хапати, чіпати руками.

[Тетяна:] Тілько знайте: язиком що хочеш роби, а рукам волі не давай (Котл., II, 1953, 47);

б) битися.

5. Свобода, незалежність; протилежне неволя, рабство.

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля (Шевч., І, 1951, 325);

Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою. Рве за поступ, щастя й волю (Фр., X, 1954, 7);

[Неофіт-раб:] А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Л. Укр., II, 1951, 241);

// Перебування не під арештом, не в клітці, не на ланцюгу і т. ін.

Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать (Шевч., II, 1953, 90);

— Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обезволеного народу (Довж., І, 1958, 162);

Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла.. і зникла в глибині (Стельмах, Хліб.., 1959, 108).

6. іст. Звільнення селян від кріпацтва.

Ще тільки об’явили волю, піщани зашуміли, як окріп у горшку (Мирний, II, 1954, 192).