панна

ПА́ННА, и, ж.

1. Молода незаміжня поміщиця або дочка пана (у 1 знач.) у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії.

Було на хуторі погане Мале байстря, свиней пасло, Петрусем звалось; на придане Воно за панною пішло У генеральськеє село Свиней же пасти, безталанне (Шевч., II, 1963, 243);

Та жених якось не знаходивсь, бо ні багачкою, ні красунею панна не була (Коцюб., І, 1955, 312);

*У порівн. — Оселя наша новісінька, пишна, як та панна в нових строях (Кочура, Зол. грамота, 1960, 338);

// перен., ірон., зневажл. Дівчина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

— Що буде вашій Одарці? — кажуть, — буде те, що й нам було! Чому ні? Хіба ваша Одарка велика панна, чи що? (Вовчок, І, 1955, 42);

// У дореволюційний час — дочка заможних батьків, хазяїв.

— Найду тобі рівню Хоч за морем синім, Або крамарівну, Або сотниківну, Таки панну, сину (Шевч., І, 1951, 231).

2. заст. Ніжна, тендітна або гарно вбрана дівчина.

— Ось нате вам гостинця!.. Дітвора, дивлячись на незнайому панну, насторочилась якось (Мирний, III, 1954, 323);

Я ще був у школі. Висока, білява панна мене полюбила. Я перший раз дізнався, що мене дівчина любить (Стеф., III, 1954, 121);

У сні приходить ніжна панна йому в убранні дорогім… (Сос., І, 1957, 349).

Стара́ п́анна — те саме, що Стара́ ді́ва ( див. ді́ва).

Вона була стара панна. Але не з тих старих паннів, засушених, набожних.. Навпаки, виглядала здорово і червоно (Март., Тв., 1954, 336);

Кожного дня тоді виходить ловити Романа з довгою лозиною стара панна-злючка (Вас., І, 1959, 59).

3. Ввічлива форма звертання або згадування стосовно до молодих дівчат привілейованих верств населення старої Польщі, Литви, дореволюційної України і Білорусії.

— Добрий день вам, панно Маню! — обізвався я з уданим супокоєм і подав їй руку (Коб., III, 1956, 27);

— Де ж гори? Ах, боже, чого я турбуюсь, панна Юля вже знає до них дорогу… (Коцюб., II, 1955, 235).

∆ Нече́сані па́нни див. нече́саний.