сполучення

сполу́чення

-я, с.

1》 Дія за знач. сполучити, сполучати і сполучитися, сполучатися.

2》 Зв'язок між віддаленими пунктами за допомогою яких-небудь засобів пересування; можливість зв'язку з ким-, чим-небудь. Паралельне сполучення.

3》 рідко. Те саме, що сполука 1).

Реакція сполучення — хімічна реакція, внаслідок якої з атомів або молекул однієї, двох чи кількох речовин утворюються молекули одної нової речовини.

Фразеологічне сполучення — стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний неподільний і цілісний за значенням вислів.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сполучення — сполучення – сполука – сполучність Сполучення – а) дія за значенням сполучати, сполучити, сполучатися, сполучитися; б) зв’язок між віддаленими пунктами за допомогою яких-небудь засобів. Сухопутне сполучення, повітряне сполучення, тролейбусне сполучення. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. сполучення — сполу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. сполучення — СПОЛУЧЕННЯ – СПОЛУКА Сполучення. 1. Дія за знач. сполучати, сполучити, сполучатися, сполучитися: сполучення кольорів. 2. Зв’язок між віддаленими пунктами за допомогою яких-небудь засобів: сухопутне сполучення, тролейбусне сполучення... Літературне слововживання
  4. сполучення — Злука, ОБ'ЄДНАННЯ, поєднання, злиття; (залізничне) зв'язок. Словник синонімів Караванського
  5. сполучення — СПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. сполучи́ти, сполуча́ти і сполучи́тися, сполуча́тися. В особі Макара було дивне і рідке сполучення книжника і спортсмена (Ю. Смолич); Природа прекрасна. Несмак не притаманний їй ні в сполученні кольорів, ні в формах (О. Словник української мови у 20 томах
  6. сполучення — Будь-яка підмножина k елементів множини, яка складається з n елементів (n ≥ k); число всіх k -елементних с. з n -елементної множини можна описати виразом (n k)= n!/[k!(n — k)!], де n! = 1x2x3...n, а (n k) — символ Ньютона. Універсальний словник-енциклопедія
  7. сполучення — Сполу́чення, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. сполучення — СПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. сполучи́ти, сполуча́ти і сполучи́тися, сполуча́тися. В особі Макара було дивне і рідке сполучення книжника і спортсмена (Смолич, І, 1947, 18); Природа прекрасна. Словник української мови в 11 томах