ідеологія

Ідеології є прикладами символічно навантажених вірувань і понять, за допомогою яких існує, інтерпретується й оцінюється світ; їх призначенням є формування, актуалізація, спрямування, структурування й виправдання певних способів чи напрямів одних видів діяльності і засудження інших. Термін цей був викарбуваний Дестюттом де Трасі в 1796 році для означення системного критичного і «терапевтичного» дослідження сенсуалістичних підвалин ідей (Див. Cox; Lichtheim). Але сучасне вживання цього неологізму в соціальній і політичній теорії походить скоріше від глузливого метонімічного використання терміна, що відноситься до всіх тих понятійних систем, які перебільшують своє значення у формуванні й перетворенні реальної дійсності. У такому вживанні термін має сильний наголос на тому, що брак реалістичності зумовлюється самовдоволенням і самозакоханістю ідеологів (а їх розглядають як представників певного соціального типу фанатиків або певної групи), котрі виконують виключно пропагандистські функції, навіть якщо це не нав’язується навмисно тими, хто ці ідеї проголошує. Таке риторичне перекручення становить відправну точку для розвитку марксистського поняття ідеології як знаряддя дискредитації вірувань, теорій і діяльності противників (Див. Маркс, марксизм). Альтернативний шлях розвитку, менш категоричний у своєму застосуванні, теж починає із семіологічного зсуву від теорії ідей до їх типології. Там, де дослідники-немарксисти зберігають двоїсте зневажливе забарвлення, пов’язане з вихідним метафоричним уживанням терміна, вони узагальнюють його; понад те, вони пропонують безліч додаткових пояснень щодо систематичного викривлення процесу пізнання і безпардонного маніпулювання віруваннями, які для них слугують ознаками, характерними для певної політично-орієнтованої символічної системи в ідеології (Див. Bell; Shils). Цей термін у своєму вихідному полемічному вживанні висміював політичні претензії далеких від реальної дійсності умоглядних доктрин, тож ідеологію у всіх її можливих витлумаченнях і досі розуміють з огляду на її практичне значення для царини, для якої характерна гра сили і опору, не завжди політична в якомусь очевидному смислі. Проте найпоширеніші моделі ідеології у немарксистському значенні цього терміна є більш чи менш систематизованими політичними доктринами, що їх відкрито сповідують найбільш організовані прихильники напрямків розвитку, які виникли в XIX—XX століттях, тож найзагальніші класифікаційні схеми ідеологій будуються на цьому історичному матеріалі (Див. Мангейм) і часто орієнтуються на умовний розподіл тенденцій у спектрі від лівого до правого. Відповідно термін «ідеологія» зазвичай передбачає довготривале політичне значення складових понять думки, засади якої виходять з історичних доктрин ліберальної, консервативної і соціалістичної партій, хоча саме це положення здається дедалі більш сумнівним для декого із сучасних дослідників, як-от Конверс, Маркузе і Габермас. Для тих мислителів немарксистського спрямування, для яких цей термін містить у собі сильний присмак зневаги, лише проголошені і найбільш розроблені, самодостатні та самостійні з цих фанатичних доктрин визначаються як належні до ідеологічної парадигми. Відповідно парадоксальним (і часто полемічним) є те, що від часів Другої світової війни марксизм вважається типовим прикладом ідеології в цьому сенсі, хоча ця критична концепція ідеології була побудована переважно на аналізі фашистських рухів і режимів. З цієї точки зору ідеологія протиставляється системам цінностей, поглядам і переконанням (Див. Shils), іншим же типам пояснювальних систем бракує винятковості і владного характеру ідеології. Згідно з прихильниками вживання поняття в його виразному негативному значенні (і марксистами, і немарксистами) особливою рисою ідеології є те, що це не лише «не підкріплена раціональними доводами настановча доктрина» (Raphael, р. 17), але й настановча програма, реалізація якої спрямована на знищення можливості раціонального доведення. Інший шлях розвитку, викладений у соціології пізнання Мангейма і згодом відображений у деяких антропологічних працях, полягає в спробах нейтралізувати поняття ідеології шляхом функціонального відокремлення його від системи наукових знань, перевірки на практиці і морального доведення. Тут ідеологію розглядають як символічну систему, яку не можна звинувачувати в тому, що їй бракує якостей наукових теорій, прагматичних стратегій або обгрунтованих моральних філософій. Вона постає як певний тип культурних явищ, що подає чітко сформульоване, ціннісно навантажене й директивне витлумачення світу, коли традиційні дороговкази перестають виконувати ці практичні функції. Як така ідеологія не може не бути фанатичною і проектувальною (Див. Geertz; Selinger). Та вона функціонально необхідна для всіх нетрадиційних суспільств. Інші дослідники доходять до подібного нейтрального поняття іншими шляхами, як-от у випадку, коли ідеології визначаються операційно як сукупність різноманітних співзвучних думок (або ставлень) щодо основних політичних проблем включно з питаннями суб’єктивної оцінки політичної практики, основних беззаперечних політичних уподобань і бажаної організації, компетенції та призначення владних органів. Більш складні варіанти цього підходу залишають також місце для різних типів політичних підходів, не обмежуючи себе класифікацією відповідей на розмаїті питання. Отже, вся ця література пов’язана з вивченням формування ставлень і поглядів та їх систематизацією, як це практикує сучасна наукова психологія. Окрім тих досліджень, де ця емпірична праця стосується окремих незахідних суспільств, при цьому не звертаються до питання про те, чи є ідеологія просто особливим різновидом символічної моделі, яка може слугувати для забезпечення людей політичними переконаннями і визначення їх політичних уподобань, чи ж вона має свої характерні визначальні риси (це питання зазвичай розглядається в рамках антропологічного підходу). Там, де звертаються до цього питання, поняття ідеології обмежується уособленими в організаціях системами вірувань, що існують у розвинутих суспільствах (чи в суспільствах, що розвиваються) з автономною політичною сферою. У літературі, присвяченій соціології пізнання, зазвичай розрізняють два типи розвитку даного поняття – оцінні і неоцінні (Див. Mannheim); але насправді обидва ці типи є оцінними, принаймні в тому смислі, що жоден із них не визнає цінності ідей, які вважаються ідеологічними. Винятком у цьому є теоретично необгрунтоване вживання цього поняття в середовищі англійських науковців, що займаються політичними проблемами: вони вважають ідеологію просто популяризованою неофіційною недостатньо аргументованою соціальною або політичною філософією, яка потребує філософського узгодження й обговорення. Але ця концепція настільки ж байдужа до сучасних риторико-когнітивних структур мислення, або дискурсів, до яких вона належить, як і до своїх власних витоків, актуальності чи функцій. Відповідно, вона не в змозі розібратися з матеріалом і проблемами, що їх порушують у суперечках з приводу цього поняття. Суперечки точаться навколо критичного та емпіричного значення цього терміна. Це розрізнення вказує, що прихильники емпіричного його розуміння навмисне не висвітлюють питання про епістемологічне або етичне значення ідеології, застерігаючи, що дані аспекти недоречні в дослідженні ідеології, тоді як такі дослідники, як Мангейм і Габермас, котрі розвивають критичне поняття, приділяють особливу увагу відносинам між пізнанням і політичною та суспільною діяльністю. Однак тягар вихідного зневажливого забарвлення в розмовній мові є настільки вагомим, що дискусії, у яких зосереджуються на емпіричному понятті, рідко коли уникають опоганення неадекватно оцінюваними критичними судженнями про ідеології, до яких звертаються. Понад те, у ході політичного аналізу дослідники постійно змушені повертатися до питання про раціональність розглядуваних структур і процесів (або й припускатися необгрунтованих відповідей на ці питання); у результаті постає питання про об’єктивність вивчення ідеологій у контексті подібного аналізу і тут навряд чи вдасться уникнути критичних запитань про їх відношення до раціональних моделей політичних суджень (Див. Connolly). У рамках марксистської соціальної теорії було розроблено найбагатше теоретичне обгрунтування критичного змісту поняття у зв’язку з тим, що дослідники цієї традиції шукали пояснення причин нездатності робітничого класу до розвитку революційної свідомості, що її Маркс визначав у протиставленні з панівною ідеологією, яку він намагався розвінчати (Див. Альтюссер, Грамші, критична теорія, Ленін та Лукач). У своїй доктрині в її завершеному вигляді Маркс та Енгельс розглядали ідеологію в світлі концептуальної різниці між «базисом», утворюваним динамічними виробничими процесами, і «надбудовою», що відноситься до процесу розвитку базису і складається з ідей та інституцій, котрі відображають систему класової нерівності й уособлюють «хибну свідомість». Революція проти порядку, утвореного таким чином, породжується сукупним динамізмом виробництва, але це постає у вигляді класової боротьби всередині самої надбудови, що спонукатиме пригнічений робітничий клас до розширення самоутверджувальної і свідомої політичної діяльності (розвитку «класової свідомості»), спрямованої проти закодованої в ідеології системи панування. Це абстрактне, але вишукане теоретичне формулювання на схилку XIX століття стало менш емпірично правдоподібним. Там, де Маркс убачав полярне протистояння між устроєм, що неухильно й очевидно слугував задоволенню потреб капіталістів-власників, і зростаючим робітничим рухом, який вочевидь уже схилявся до висунення розгорнутих політичних вимог про перебудову суспільства, натомість виникла ускладнена модель узгодження в одних питаннях, а в інших – докорінним чином змістилися рамки протиборства. Глибокі розходження в поглядах теоретиків, які зазвичай заявляють, що черпають натхнення з концепції Маркса та аналізу ідеологій, випливають із цієї суперечливості їхньої спільної теоретичної і політичної спадщини. Офіційний марксизм, маючи на меті такий політичний аналіз, спростив поняття таким чином, щоб прирівняти ідеологію до будь-якого пояснення інтересів, що приписуються громадському діячеві, котрий, як вважають, має специфічні інтереси (зазвичай економічні). Це не дозволяє побачити ніяких суттєвих розходжень між випадками, коли можливі пояснення такий діяч розгортає риторично і застосовує як концептуальну зброю в просуванні своїх інтересів, і тими випадками, де пояснення має на меті виставити напоказ приховані загальні засади діяльності, котрі можуть опосередковуватися різноманітними символічними системами. Оскільки термін можна вживати, принаймні з огляду на попередні наголоси, в значенні теоретичної зброї марксистських режимів або самих рухів, то зазвичай до нього долучають якісний прикметник («буржуазна», «пролетарська» тощо), щоб позначити, про яку саме ідеологію йдеться. Це означає, що негативна оцінка і теорія викривлення, майже завжди наявні в понятті у власному формулюванні Маркса, повсякчас замовчуються або ж відтворюються лише за нагоди. Натомість більшість інших течій, що черпають натхнення у Маркса, засновуються на цьому критичному аспекті. Вони позначаються і відрізняються одна від одної істотним видозміненням вихідного розрізнення між базисом і надбудовою, а також спробами долучити нові теорії риторики і значення, які підривають уявлення про ідеї як про вираз намірів діячів і матеріал для перевірки на практиці. З огляду на це деякі мислителі включають до складу ідеологічних, надбудовних елементів суспільства, наприклад, технологічну організацію матеріального виробництва і розширюють поняття базису аж до розуміння праці митця як виробника. Так само й концепції керівних вербальних і невербальних семіотичних структур, дискурсів, мов, а імпліцитно й символічної логіки (Див. Габермас, Фуко) дедалі більш розвіюють уявлення про ідеологію як систему ідей, які є або чітко вираженими як такі, або ж їх можна вельми легко виокремити з тих натяків і штампів, що їх нині застосовують у процесі комунікації. На певному етапі теоретичного розвитку з його розрізненням типів культурних формацій, які намагалася розвінчати попередня критична концепція ідеології, наполягаючи на їх доконечному включенні до складу загальних ідеологічних засад, постає питання, чи варто все ще трактувати цей комплекс критичних теорій як критику ідеології. Чи не відволікає таке містке поняття від потреби розробляти в деталях різноманітні способи, у які можна засновувати царину символіки? Як здається, ті, хто продовжує Марксову радикальну критику сучасності, забувають про різницю між матеріальними силами, що формують людський досвід, і спотвореними образами цієї реальності, відбитої в ідеях, на основі яких Маркс вибудовував своє поняття. Відповідно, багато чого можна сказати на користь зведення поняття ідеології до певних типів політичних явищ, які можна визначати як лінію емпіричних досліджень. Пояснення таких явищ у спробах вивчити і поглибити розуміння ідеології в її ширшому значенні все ще формулюється під кутом зору критичних теорій, які мають власні історичні витоки, принаймні істотною мірою.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ідеологія — Це форма філософських, наукових, художніх, моральних, політичних, правових, економічних, соціологічних цінностей та знань про світ та роль людини в ньому. Ідеологія регулює, інтегрує і направляє діяльність індивідів у всіх сферах життя людини. Словник із соціальної роботи
  2. ідеологія — Світогляд, світорозуміння; погляди, переконання; (учення) доктрина, догмати, канони, принципи, постуляти; пор. КОНЦЕПЦІЯ. Словник синонімів Караванського
  3. ідеологія — [ідеиолог'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. ідеологія — рос. идеология система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів: суспільна свідомість. Eкономічна енциклопедія
  5. ідеологія — ідеоло́гія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. ідеологія — -ї, ж. Сукупність філософських, політичних, правових, моральних, релігійних та мистецьких поглядів, що характеризують те або інше суспільство, клас, політичну партію. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. ідеологія — ідеоло́гія (від ідея і ...логія) система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів; суспільна свідомість. Вперше наукове з’ясування суті І., її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що І. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. ідеологія — 1. система понять і позицій, які характеризують суспільство у певну епоху; 2. система поглядів, які виражають інтереси якогось класу; 3. комплекс символів, міфів, інтелектуальних схем, мовних структур, які відображають політичну й культурну ситуацію. Універсальний словник-енциклопедія
  9. ідеологія — ІДЕОЛОГІЯ — сукупність взаємопов'язаних ідей, уявлень та переконань, призначених об'єднувати людей заради спільного життя та спільних дій. Філософський енциклопедичний словник
  10. ідеологія — СВІТО́ГЛЯД (сукупність, система суджень, думок про життя, природу, суспільство), ПЕРЕКОНА́ННЯ мн., ПО́ГЛЯДИ мн., ФІЛОСО́ФІЯ, ІДЕОЛО́ГІЯ, СВІТОРОЗУМІ́ННЯ, СВІТОСПРИЙМА́ННЯ, СВІТОСПРИЙНЯТТЯ́, ПОНЯТТЯ. Словник синонімів української мови
  11. ідеологія — Ідеоло́гія, -гії, -гією; -ло́гії, -гій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. ідеологія — ІДЕОЛО́ГІЯ, ї, ж. Сукупність філософських, політичних, правових, моральних, релігійних та мистецьких поглядів, що характеризують те або інше суспільство, клас, політичну партію. На зміну приватновласницькій ідеології приходить комуністична ідеологія (Ком. Словник української мови в 11 томах